Бували більш гіркі часи – гидотніших не було. Читаючи вчора дописи шанувальників ЗЕ я не міг позбутися відчуття, ніби читаю свої власні твори дворічної давнини. Весь той самий набір доводів, який тоді використовував я – тепер взяли на озброєння прибічники «потерпілого від двох жінок».
Ах-ах! Інформація про напад ще не підтверджена! Ах-ах! Сепари заявляють, що то ми напали, а тому можливо!... Ах-ах! Вірити можна лише інфі від штабу ООС! Ах-ах! Зарано казати про втрати. Ах-ах втрати підтвердив президент, але зарано казати про втрачені позиції! Ах-ах! Та втрачений всього лише спостережний пункт, і взагалі ми самі його відібрали місяць тому! Ах-ах!
Особливо мене потішили заяви, що журналіст Бутусов… скажемо м’яко, часто поширює неперевірену інформацію і тому вірити йому не можна. Писали про це от ті самі особи, які ще рік-два тому перші кидалися цитувати Бутусова і пости з ФБ не переймаючись мірою їхньої достовірності. Ці самі люди ще рік тому за кожного загострення волали, що штаб ООС повідомляє пізно і неправду, що сепари брехали і брешуть, що послухай офіційні дані втрат і помнож на п’ять, що президент – брехун за визначенням, і що навіть СП – українська територія, розташована на зайнятій ворогом українській землі і тому нема ніяких «їхніх» і «наших» територій, є територія України і ми її втратили.
До речі – ще раз щиро вітаю преЗЕдента з першим пролюбленим гектаром української землі. Але не про преЗЕдента зараз мова – про його прибічників.
Вчорашній день знову підтвердив багато разів сказане. Противники президента Порошенка і в попередні роки все розуміли і доводи наші чули. Вони розуміли, що в ситуації на фронті винуватий не Порошенко – винувата Москва. Але – вони дихали ненавистю до команди Порошенка, апелюючи переважно до емоцій, а не до логіки. Вчорашній день показав, що противників Порошенка в ті часи не цікавили такі поняття як втрата територій, як загибель українських вояків і те що війна триває і їй кінця-краю нема. Сьогодні вони за все от це саме виправдовують ЗЕкоманду – і не кривляться. А це означає, що обставини тодішні їх влаштовували тоді так само, як влаштовують зараз. Вони керувалися не любов’ю до України і не жалістю до українських громадян в укропікселі, які мусять всіх нас захищати зі зброєю в руках.
Вони керувалися просто сліпою, безмежною ненавистю особисто до Петра Порошенка. Ненавистю необґрунтованою і повністю ірраціональною. Це була не ненависть патріота до противника – забудьте. Це було споконвічна, за Марксом, класова ворожнеча люмпена до заможної і успішної людини. Ненависть жлоба до державника. Прибічники ЗЕ готові терпіти і підвищення тарифів, і зростання цін, і падіння з/п (у лікарів, у вчителів, через зміцнення гривні), але за умови що ними керує «хороший хлопець» – їх любимий комік. І навпаки, падіння корупції, збільшення долі експорту в ЄС, відкриття нових заводів і безвіз з Європою шанувальникам ЗЕ огидні, якщо всі вони відбуваються під владою мільйонера. Бо мільйонера вони ненавидять. Бо мільйонер – успішний. Вони бояться його так само, як Зеленський у Мюнхені злякався виступати перед Порошенком.
Я тільки одного не можу зараз багнути – заради чого все це? Заради чого було валити ефективного керівника, якщо претензії до нього – софістка і власні дитячі комплекси самих ненависників? Я знаю чому я вчора не підбирав слів, би виказати презирство чинній владі – бо НЕ президент Порошенко закликав «просто перестати стріляти» і НЕ він говорив що після втрат «треба ще дужче намагатися замиритися» - це все зробив президент Зеленський. Ту «дуже потужну армію» про яку вчора просторікував Зеленський створив не він – її створили Порошенко, Полторак і Бірюков, яких щойно захоплено виваляли у лайні. Зеленському його прибічники з легкістю прощають те, чого вони й близько не пробачали Порошенку. В ім’я чого? Що вони хочуть здобути від Зеленського? Що корисного зробив Зеленський за майже рік президентства?
Заради чого все це? Не розумію.
