У Запорізькій Січі функціонувала Січова школа, яка мала два відділи: у першому навчалися юнаки, що готувалися стати паламарями та дияконами (близько 30 учнів), а в другому — сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти (близько 50 учнів). У школі їх навчали грамоти, співу та військового ремесла. Як зазначав С. Сірополко, молодиків навчали добре молитися, вправно сидіти на коні, володіти шаблею, стріляти з рушниці та колоти списом.
Козаки, перебуваючи в різних регіонах України, часто залучали хлопців на Січ, прагнучи поповнити людські ресурси Війська Запорозького. Сім'ї добровільно віддавали дітей у навчання, вбачаючи в цьому захист і можливість оволодіти військовими навичками. До козаків вступали як діти незаможних сімей, так і шляхетські діти з Русі, Поділля, Польщі. Щовесни на Січ приймали нових охочих, відбір здійснював кошовий отаман.
На Січ могли потрапити навіть десятирічні хлопці, проте у військо записували лише з 18 років, після серйозних випробувань. Претенденти повинні були продемонструвати володіння зброєю, орієнтацію на місцевості, сміливість і дотепність. Одним із критеріїв прийому було вміння перепливати Дніпрові пороги проти течії. Навчання проводили досвідчені козаки, кожен із яких навчав близько десяти новобранців — джур. Після навчання та першого бою юнаки ставали справжніми козаками.
Школа перебувала під керівництвом козацької старшини. Учнів навчали володіти холодною та вогнепальною зброєю, керувати човнами, швидко плавати. Крім того, увагу приділяли маскуванню, фізичним вправам і рухливим іграм, які моделювали бойові дії. Змагання з веслування на Дніпрі та пірнання за люлькою були популярними розвагами, що сприяли розвитку сили, спритності та витривалості.
Козацька школа також формувала емоційно-вольові якості: витримку, мужність, дисциплінованість. Учні перебували під наглядом досвідчених наставників, які відповідали за їхнє здоров’я, грамотність і військову підготовку. Виховання було суворим, із чітким розпорядком дня та системою покарань за порушення дисципліни.
У XVII столітті, за часів Петра Сагайдачного, у козацькому війську було створено добре організовану систему підготовки молоді до військової служби. Вона включала освіту, фізичне загартування та бойову практику. До 18 років молодий козак умів їздити верхи, володів шаблею, рушницею, списом, мав фізичну підготовку та освіченість. Така система дозволяла Війську Запорозькому швидко відновлювати втрати та успішно проводити військові кампанії.
Освіченість козаків була важливим фактором їхньої бойової ефективності. Наприкінці першої чверті XVII століття кількість освічених козаків перевищувала тих, хто не мав освіти, на 6%. Західноєвропейські армії такого рівня освіченості не досягали, через що підготовка їхніх воїнів базувалася переважно на муштрі та покараннях. У козацькому ж війську навчання мало свідомий характер, базуючись на розумінні обов’язку перед Батьківщиною.
Історія український козаків
