Коли я чую, що не підготовлений боєць був відправлений на фронт та загинув, в мене фізично починаються судоми щелеп та смикається око. Тому що я знаю, що такого не повинно бути. Бо рік війни. Але таке є. Тому що я знаю, що по паперам його "готували". Що списувалося бк, паливо, та хтось отримав премію. І я не знаю як з цим боротися.
Я навіть не впевнений чи треба з цим боротися. Простіше паралельно робити так як треба. Правильно. Бо після перших уражень навчальних центрів ракетами, весь навчальній процес там паралізований через розосередженість особового складу та нестачу інструкторів. Катастрофічну нестачу фахових інструкторів. Маючих реальній бойовий досвід. А не атошну убдшечку другої лінії. І ламати те що є, але не працює, це як боротися з вітряками. Там система кривих дзеркал.
А ще, без зайвої скромності, ми краще всіх даємо стрільцям короткий курс БЗВП (базова загально військова підготовка). Так, нас запросили за нашою методикою навчати 100 вос і збільшити спроможність. А ще ми краще всіх готуємо командирів піхотних відділень за три тижні. Ми почали з того що готували молодших сержантів з солдатів які мали бойовий досвід. І вже маємо друге покоління інструкторів, які виросли за рік війни.
Вони прийшли на війну ненавченими та необстріляними, повоювали, прийшли повчились на молодших сержантів, пішли повоювали і усвідомили. А потім ми кращих з них навчили на інструкторів. Які знають що таке бути стрільцем, а що командиром відділення. І навіть тво командиру взводу. І зараз навчають своїх побратимів. Саме головне вони на собі знають що значить воювати без знань і що значить воювати маючи досвід та знання.
А ще, я знаю скільки сил та часу йде на те, щоб це робити якісно. Щоб зробити так, щоб не заважали. Бо на жаль, в основній своїй масі, бойовою підготовкою в нас займаються бюрократи. Вони не шукають шляхи як зробити якісно. Вони шукають виправдання - чому це не можна зробити. Бо у бойовій підготовці дуже часто люди ховаються від війни. Люди, які не мають бойового досвіду і які впевнені що ніколи не опиняться в окопах. Які не знають на практиці те, чому вчать. А ще вони не несуть ніякої відповідальності.
Дуже рідкісний день мені не приходиться вирішувати питання по саботажу та намаганням паралізувати навчальний процес на самому високому рівні. Те що ми робимо має підтримку на рівні комбатів-комбригів як кінцевих споживачів, та на рівні главкома та його замів-ГШ. А посередині адова прірва бюрократизму. І тотальна ненависть. Де люди зайняті тим що роблять вигляд роботи та шукають де і на чому можна знайти порушення та заборонити або відмовитись робити. Бо це простіше.
Всі наші люди, які задіяні в процесі навчання мають бойовий досвід безпосередньо в стрілкових боях. Всі обстріляні. Всі розуміють що і навіщо треба навчити бійця. Ми всі знаємо як ненавчені люди від страху залишають позиції, просто тому що не знають що робити та як робити. А ще ми знаємо, що якщо в підрозділі є хоча б третина навчених досвідчених бійців, підрозділ буде стояти і перемагати. Кожен з нас знає що таке стрілковий бій і що в ньому дуже багато залежить від тебе, на відміну від артилерійського обстрілу, коли від тебе тільки сподівання та молитва. І ми знаємо, що навіть боєць, який не може стріляти, може споряджати магазин та подавати набої. І часто це вирішує успіх бою.
Ми вчимо робити укриття з "гівна та палок", бо в реальності нічого іншого не буде. Ми вчимо маскуватися в полі і на практиці показуємо як це робить, коли одна група намагається сховатися від іншої. Ми вчимо стріляти з незручних положень, бо зручних не буде. Ми вчимо працювати на розумних дистанціях, бо дуже часто, коли ворог підходить на дистанцію впевненого пострілу, на позиції вже нема набоїв. І коли люди це розуміють, все для них стає простіше. Бо вони набувають впевненості.
А ще, кожен день в нас починається з того, що хтось з контролюючого прошарку, обов’язково робить щось щоб заняття були зірвані. Кожного божого дня. У великих і маленьких начальників знаходяться сотні причин та підстав щоб процес гальмував або зовсім став. Бо їм треба сотні нарад і щоб все правильно. Бо по паперам ми все ще у мирному часі. Бо всі нормативи та вся підготовка, всі заходи безпеки то про мирний час. І у них не виникає питань - чому вчити треба по скороченій програмі бо війна, а заходи безпеки та організація процесу по програмі мирного часу, яка в три рази довша?
Бо вони не хочуть брати на себе відповідальність. Бо вони ніколи не попадуть в окопи. Бо вони впевнені що вони не будуть воювати поруч з людьми навчання яких вони зривають. Бо по паперам вони праві.
І я не знаю що з цим робити. Все що зараз працює - працює в ручному режимі. На відповідальності главкома та його оточення. За кожною людиною, яку ми навчили, за кожне життя, яке зберіг навчений командир відділення, стоїть особисто Залужний. Його політична воля. Бо на все, що працює ефективно, але в ручному режимі в нього вистачає часу. Щоб вникнути та прийняти відповідальність.
Бо все інше, те яке по правилам, тупо показало свою неспроможність під час війни. Бо в нас нема де брати людей. В нас нема інструкторів. В нас самі фахові з перших тижнів пішли на самі відповідальні ділянки. І або вже загинули, або досі воюють. Середня ланка "управлінців" в основному з випадкових та мобілізованих офіцерів, задача яких уникнути відповідальності за будь яку ціну. Бо всі толкові в бойових лінійних підрозділах. А уникати відповідальності просто. Менше дій, менше відповідальності. Додати нормативку мирного часу і профіт - можна нічого не робити, або робити чисто формально.
В нас за рік війни виросло з цивільних покоління воїнів, сержантів та інструкторів, але вони не мають права навчати, бо за законом їм ще треба навчання по програмам мирного часу. А ще в нас визрів цілий прошарок сержантів та офіцерів, котрі сховалися від фронту в бойовій підготовці та на полігонах. Які впевнені що не підуть воювати. Всі такі дохєра бюрократи та дохєра лідери, зі стопками сертифікатів, які самі бояться та не вміють воювати і вчити не можуть. Можуть тільки ухилятися від відповідальності прикриваючи собі зади паперами мирного часу.
Якщо ви чуєте, що когось з ваших близьких не навчали, то не мовчіть. Бо хтось підробив документи, хтось займався фальсифікацією. І є цілий ланцюг підписів відповідальних осіб, які мали то все проводити та контролювати. Мали, але не робили. За кожним навчальним взводом є програма навчання, є розклад, є проміжний та вихідний контроль та оцінювання де стоять підписи та прізвища відповідальних людей. І вони повинні робити свою роботу якісно. Бо це життя людей. Це життя держави. Бо нема нам ким воювати крім нас самих та тих кого ми навчимо. І не вчити людей це злочин.
