До речі, чутки про можливі ракетні обстріли Києва розганяються зовсім не тихою сапою. На мамських форумах, у приватних повідомленнях, на вушко у чергах, як секретна інформація з рук в руки від «перевірених» і «супер надійних» джерел, «які не можна називати».
І я навіть не знаю, це добре чи погано. З одного боку, паніка і деморалізація – перевірена зброя росіян, найбільш ефективна у їхньому арсеналі.
Але з другого… Як на мене, нашим людям не завадить трохи перелякатися. Тому що занадто розслабилися. Занадто звикли до того, що війна далеко, на іншій планеті. Тому що відвертаються і опускають очі, коли у їхній присутності шельмують ветеранів, тому що занадто голосно стогнуть і кричать через мізерний «воєнний збір».
Бо дозволили собі під час війни проголосувати «по приколу», і поставили на чолі армії уклоніста.
Це потрібно українцям. Потрібні ці розгублені голоси, потрібен мороз поза шкірою. Страх поганий порадник, це правда. Але страх найкращий у світі витверезник. Страх подіє там, де безсила логіка, розум, статистика чи аргументи.
Страх змушує заворушитися навіть тих, у кого хата з краю. Особливо якщо хата з краю!
Чи ж ми не боялися у чотирнадцятому? Добре, нехай не «ми», нехай напишу за себе. Від страху і паніки не спала тижнями, їла раз на день, не відчуваючи смаку, і жила з відчуттям бетонної плити на голові, у сльозах і соплях з думкою про можливий табір біженців і про те, як рятуватиму дітей. Єдиним ліком від страху стала волонтерська робота, і чим більше ми збирали, пакували і відвозили туди, на фронт, тим менше страху залишалося тут, у тилу.
Я так думаю, тоді злякалася дійсно велика маса людей. І таких переляканих вистачило, щоб за їхніми спинами, як у тихій гавані, знайшли прихисток ті, хто не сприйняв війну всерйоз. Їм там було тепло, сито і спокійно, нічого не турбувало і мухи не кусали.
Дуже важливим фактором була присутність Пороха. Можна було розслабитися, коли все робилося «само собою», і армія озброювалася, і дипломатія кусалася, і економіка працювала.
Зараз щит професійного управління зник. Країна оголилася, і виявилося, що загроза війни може стати персональною і дуже близькою для кожного. Для порохоботів, які анітрохи не здивовані. Для зе-виборців, які теж не мають ілюзій і об’єктивно оцінюють здібності свого обранця. І навіть для тих, хто взагалі не голосував.
Тож добре це чи погано? Залежно для кого. Для нації може й погано, зайвий стрес і суєта. А от для населення, яке перетворюється на націю, може й добре.
