14 жовтня, на Покрову, пішов з життя Микола Микитенко, позивний «Ворон».
Помер він через те, що в ніч з 10 на 11 жовтня здійснив самоспалення на Хрещатику.
Ветеран АТО, учасник визволення Словʼянська.
Причиною його вчинку він сам, та його близьки називають категоричну незгоду з капітулянтською політикою Зеленського: розведенням військ та здачею українських інтересів.
Одразу скажу, що сам акт самоспалення я ніяким чином схвалити не можу. Але для мене, як для православного християнина, як для людини віруючої, стоїть питання: «Як мені правильно молитися за новопреставленого Миколая?»
Так, Церква не молиться за самогубців, котрі самі себе відкинули від благодаті Божої, та постали проти неї. Але тут зовсім інший варіант. Церква молиться за людей, які добровільно пішли з життя, маючи психічні розлади. І ось тут задайте собі питання: а чи багато ми знаємо ветеранів в котрих стабільна психіка після того, що вони пройшли? А в ситуації з Миколою, коли ти постійно бачиш, що ті шматочки української землі, на яких ти втрачав своїх побратимів, за які проливав свою кров, знов волею переляканого шута віддаються ворогу, тут здорова психіка буде виснажуватися, а не тільки психіка з ПТСР. На жаль, ми щодня є свідками важких психотравматичних подій, які нам влаштовує зелена влада.
І якщо ми так подивимося на цю картину, то виглядає все зовсім інакше. Виснажена психіка не витримала. Ми, віруючи, маємо возносити свої молитви, а кримінальні психологи мають розглядати причини доведення до самогубства ветерана АТО.
Після акту самоспалення Микола Микитенко залишався живим ще три доби. Ми не знаємо про що в цей час він думав і як страждала його душа. Те, що обпечене тіло страждало — це без сумнівів. За три доби людина може досягти як глибин відчаю, так і вершин покаяння. Ми точно не знаємо. Але в мене є інший факт.
О 8.12, на Покрову я в мессенджері побачив повідомлення з проханням помолитися за Миколу від близької йому людини. Я молився, і просив Господа полегшити страждання та не зважати на гріхи Миколая. О 8.45 він відійшов, саме на Покрову, на День Захисника, на День Козацтва. Царство Небесне нашому захисникові!
Господи! Прийми раба Твого, котрий, як і всі ми, був людиною грішною! Але він знав що таке співстраждання та любов до ближнього! Він знав що таке покладати душу за друзів своїх! Так, він не витримав важких випробувань, але ти знаєш його серце. Нехай його смерть відкриє нам двері покаяння та світла, стане розумінням вартості людського життя, розумінням вартості перемоги, а не торжеством жорстокості, не торжеством смерті. Нехай Христос виявить до Миколая ту милість, яку Він Сам побажає, і ми теж бажаємо цієї милості, бо наш брат Микола — це наше життя. Амінь.
