«Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу. Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його.» (Лк. 7.11-15).
В Ісуса та апостолів було багато різних зустрічей. Смерть та народження, сум та радість, біль, страждання, хвороби, але також зцілення, звані обіди та проповіді.
Єдине, що ми напевно можемо стверджувати, що Христос – це джерело життя. Він ніс життя. «У Ньому було життя, і життя було - світло людей.» (Ін. 1.4).
Отже, у воріт міста Наїн, зустрілися життя та смерть, горе та радість. Ісус Христос, не вагаючись, оживляє єдиного сина бідної вдови, дарує їй надію на нове життя. Ми не знаємо чому помер цей юнак, але ми знаємо, що це воскресіння дало йому новий шанс почати будувати своє життя. Церква згадує його з латинським ім’ям Мартенус, і каже, що він потім став одним із учнів святого апостола Павла, та пішов проповідувати на північ, аж до сучасної Бельгії.
Господь часто дає нам один, другий, третій шанси, але як ми їх використовуємо? Скільки разів Він нас рятує від смерті, і наскільки ми буваємо вдячні за це? Взяти хоча б за приклад наш, український народ. Скільки разів здавалося, що ось вже все, Україна знищена, оплакана, похована та лежить під величезним шаром землі? Але потім, за волею Божою, вона воскресала, піднімалася, відроджувалася і… знов марнувала свої шанси. Здавалося б, що може бути простіше, ніж із вдячністю використовувати шанси, надані Господом, подібно до Мартенуса. Але ми їх губили у сварках та внутрішній ворожнечі. А потім знов ховали своїх синів та дочок і голосили: «Ой, Україна зруйнована та сплюндрована!».
Все це знов відбувається на наших очах. Через дурні та гріховні бажання охлосу ми втрачаємо чергове Боже благословення, ми марнуємо можливість перемогти у 300-річній боротьбі, саме тоді, коли здається перемога була так можлива.
Але Господь довго терпить, навіть сьогодні, коли нашу країну готовлять до здачі, коли несамовито пилять бюджет та золотовалютні запаси, ще не все втрачено, і кожен з нас, на своєму місті, може допомогти країні. А значить і собі самому. Дасть Бог встоїмо, і наше воскресіння цього разу не буде марним.
