Приклад – вибори в Україні 2019 року.
А ще раніше – вибори Януковича.
Якби у 2019 році українці не підтримали зелене зло, то воно задихнулось би у власних смердючих міазмах…
І Україна не виглядала б у світі, як держава, над якою можна знущатися…
Для підживлення зла є безліч способів, але найдієвіші два – люди одурені або вони у злі бачать своє відображення.
Часто таке відображення має масовий характер і стає єдиним прагненням безликого натовпу. (Сучасна ерефія).
У цьому випадку воно може бути знищено тільки з його носіями.
Здолати зло можна не в боротьбі з ним – боротьба іноді нівелює прагнення учасника і може перетворити його на свого антипода. (На глобальному рівні це перемога більшовизму над фашизмом).
Подолання зла – в розумінні його природи та локалізації через суспільну свідомість.
На сьогодні абсолютне зло то росія.
З ним можна справитись тільки одним способом – розчленувати його носія.
По-перше, ізолювати від цивілізованого світу і підтримувати окремі регіони.
По-друге, ядерну зброю можна буде забрати – вірніше виміняти на продукти, – коли там настане голод.
Європа це розуміє, як розумів Шредер і розуміла Меркель, зрощуючи московського звіра.
Також Європа починає усвідомлювати, що сьогодні слово «домовлятися», значить, прирівнювати себе до носія зла.
Усвідомлення – крок до вирішення проблеми.
Нині у Європи вибір невеликий.
Або загине, або допоможе Україні знищити оте всеохоплююче інфернальне московське зло.
•
Війна прийшла до нас не несподівано.
Було зрозуміло, що ворог вчепився в Україну намертво і звільнитися від нього можна буде лише відтявши йому щелепу. Несподіваними стали наслідки…
На жаль, не всі ще зрозуміли, що ворог прагне знищити українців повністю…
Тому й наслідки такі тяжкі…
Тепер нам треба не тільки заново вчити свою історію, найперше – нам усім доведеться стати ще й психологами…
І тут без книжки не обійтися…
Книжки, яка навчить нас бути терплячими, розуміти чужий біль і, по можливості, знімати той біль…
Люди розділені.
Сотні факторів є причиною такого розділення, та найглибшим є поділ на тих, хто читає книжки і тих, хто не читає.
І це поділ не лише між людьми, це поділ між цивілізаціями.
Є ще невеличка група, які говорять про себе «я нє чітатєль, я пісатель», але таких мало і їх можна не брати до уваги.
Для нормального розвитку суспільства надважливо, щоб людина читала. Особливо актуально це для дітей.
Читаючи книжку, людина моделює світ, який описано в тексті, дає оцінку діям і вчинкам персонажів, нерідко підставляє себе в ту чи иншу пригоду, погоджується чи сперечається з автором, стає режисером, суддею, прокурором, адвокатом, слідчим, розвідником, месником і т. д.
Все це формує образне мислення.
Та найбільше, що дає прочитана книжка, – у людини формується суб’єктність (Я).
Цебто, особистість, яка вміє вести діалог, відстоювати свою позицію, інтереси, захищати (чи осуджувати) автора, себе, ближнього, батьківщину; яка шукає істину, незважаючи на те, що на неї тиснуть суспільні стандарти.
І чим досвідченіший читач, тим сильніше і розвиненіше в нього Я.
Особливо важливе – грамотний читач може передбачати варіанти майбутнього.
Таким особистостям можна довіряти.
З ними легко вести справи.
З ними легко просто бути.
Саме вони творять життя, науку, культуру.
Для суспільства надзвичайно важливо, щоб такі приходили до влади, очолювали ключові позиції у державі.
Якщо людина не читає, вона формується у групах, на вулиці, в сектах (сектантам взагалі читати заборонено), у деяких політичних партіях, де діють свої, іноді жорсткі, правила.
Там – підпорядкованість слабшого сильнішому є незаперечною, і волю виявляти може тільки сильніший.
Так, серед них є люди, які можуть добре працювати, виконувати громадянські обов’язки, однак, якраз ті, хто не читає, бігають з автоматами, одягають всілякі пояси, маски і, виконуючи волю старшого, творять насильство, терор.
Вони в діалог не вступають, тому переконати їх в чомусь неможливо – там відсутня суб’єктність.
У нас чиновники, деякі депутати, не просто не читають, вони до книжки ставляться вороже.
Вона може зруйнувати їхній куций мислиннєвий простір.
А їм там комфортно…
Причиною того, що у світі так сильно поширене зло і виросла загроза великої війни, є відсутність у певної категорії людей потреби читати книжку.
А инша категорія її просто забороняє.
Світ мусить зрозуміти, що наслідки зневаги до книжки, як чорна лавина. Рано чи пізно, але твій дім може бути знесеним.
В Україні, на жаль, книжку недостатньо шанують.
Це м’яко сказано.
Такий маємо спадок радянської системи, яка стояла на брехнях, підпиралася ними і жила в них.
Штамп «совєтскій чєловєк – самий чітающий человєк в мірє» тому підтвердження.
Рівень читацької активности визначається кількістю виданих у державі за рік книжок і брошур на душу населення.
На час, про який іде мова, у Радянському Союзі на рік видавалося вісім таких одиниць.
Але…
Сюди входили видання класиків марксизму-ленінізму та документи партії і уряду.
А саме такі матеріали видавалися тиражами у десятках мільйонів.
Їх потім відвозили на макулатуру, та цифрою спекулювали на весь світ.
У СССР читали одиниці.
І добру книжку купити тоді – то була проблема.
Щоб нація розвивалася, вона має читати. Програму, скажімо, інтеграція культури в суспільство, можна запровадити легко і просто. Але її могли б запровадити люди, які читають книжки, які не читають, нічого такого зробити не зможуть.
Наша влада не просто не читає, вона агресивно вороже ставиться як до української книжки, так і до культури взагалі.
Рівень культури нашої влади – «95 квартал», ще – «Мурка».
І вона це демонструє, де тільки може.
Тому всі вони там якісь маленькі…
Прив’язані до грошей намертво…
Для них гроші – мета.
Не засіб для можливого зростання, а мета.
Чоловічі якості на рівні вуличної шпани.
Вони й не підозрюють, як багато версій нашого Я є у Творця.
Від нікчеми до героя, від телепня до академіка. Тільки треба розуміти, що оте Я ми отримуємо від Бога, як винагороду за нашу працю, дисципліну, наполегливість, зусилля…
І – найбільшим помічником у всьому цьому є добра книжка…
Війна закінчиться і зовнішнього ворога ми переможемо – інфернальне зло буде знищено.
Почнеться відбудова.
Підуть інвестиції.
Надіюся, що до влади приведемо адекватних. Тоді здолати внутрішнього ворога – безкультурність – разом з иншими інституційними механізмами нам також допоможе добра, розумна книжка…
А інтелектуали повинні будуть примусити владу повернутись обличчям до культури.
Правда, для цього вони самі повинні усвідомити, що світ від загибелі може врятувати тільки висока культура… І воля владик зробити так, щоб народи прагнули її.
Також важливо, щоб кожна розумна людина доклала зусиль, аби книжці було надано такий авторитет, на який вона заслуговує. Адже на сторінках мудрої книжки живе майбутнє.
