Цими виборами ми закриваємо ґешефти за останніх сто років. Яку тему не потягни, за нею на мотузочці вивалюються скелети. Скелети давні, ще з кадебістським душком, як от судилище над Стусом, і секрети сьогочасні, пов’язані з новітньою історією України, коли нас вшивали у корупційне, економічне, кримінальне, культурне поле Росії.
Зараз ми в очікуванні нового повороту у справі, яка тягнеться з середини 90х, але багато чого пояснює у теперішній картині українського світу.
Для тих, хто пізно народився або не заморочувався. Павло Лазаренко – це такий красивий мужчина, з дніпровських. Клан «дніпровських» правив Україною, ще коли «донецьких» на світі не було.
Отже, Павло Лазаренко, він же «Паша 30%», пізніше «Паша 50%» (цифра означає ставку відкату) з 1995 року керував Дніпропетровською ОДА, а з 1996 до 1997 року був Прем'єр-міністром України. А оскільки поганий той прем’єр, який не хоче бути президентом, Павло Іванович почав накопичувати фінансовий ресурс для перемоги на виборах. Справа накопичення пішла добре, йому вдалося наскиртувати близько мільярда доларів, і тут у ситуацію втрутилися американці.
У 1999 році Лазаренка заарештували у Нью-Йорку, формально при спробі перетнути кордон за підробленим паспортом. Його судили за відмивання коштів, участь у злочинному угрупуванні та міжнародне переміщення цінностей, здобутих кримінальним шляхом. Суд тягнувся довго, вирок винесли тільки у 2006 році. В очікуванні суду Лазаренко перебував у тюрмі, але при винесенні вироку строк попередньої відсидки не врахували, і ці роки довелося пересиджувати спочатку. З в’язниці він вийшов у 2012 році, але досі тривають суди щодо заморожених коштів, це близько 200 мільйонів доларів.
Зараз почали надходити сигнали про готовність Лазаренка укласти мирову угоду з приводу арештованих активів. Що таке «мирова угода» у розумінні американського правосуддя? Це готовність фігуранта поділитися цінною інформацією в обмін на поблажливе ставлення місцевої Феміди.
Яким же секретом володіє Лазаренко після відсидки по основному звинуваченню? Що такого було у цій давній справі, що може коштувати 200 мільйонів доларів?
Перебуваючи на посаді прем’єра, він організував постачання газу та нафтопродуктів в Україну з Росії через комерційну компанію. Цією приватною компанією була ЄЕСУ Юлії Тимошенко, яка стала партнером по бізнесу Павла Лазаренка. Схема така: газ надходив від «Газпрому» по одній ціні, а споживачам в Україні поставлявся по зовсім іншій, у рази вищій. Різниця тут же виводилася в офшори через ряд дочірніх та пов’язаних компаній ЄЕСУ.
Роль Тимошенко у цій справі не прояснена до кінця. Сама Юлія Володимирівна через свого consigliere Сергія Власенка категорично заперечувала співучасть у злочині, наголошуючи, що вона є жертвою або у крайньому випадку свідком, і була змушена платити Лазаренку хабарі у відповідь на його вимагання. Цю позицію похитнули покази ключового свідка по справі Петра Кириченка та свідчення і документи, які залишив Євген Щербань (нардеп і олігарх початку 90х, головний акціонер «Індустріального Союзу Донбасу», якого розстріляли разом з дружиною у Донецькому аеропорту у листопаді 1996 року. Син убитого заявляв, що замовником убивства була парочка «Паша+Юля». Хоча, справедливості ради, в убивстві також вбачають і російський, і донецький слід). Але все одно не було достатньо доказів для відкриття провадження проти Юлії Володимирівни. Або таке провадження було політично недоцільним.
Сьогодні ситуація змінилася. Сполучені Штати не втручаються у вибори незалежних держав так, як це робить Росія, тобто шляхом прямого підкупу кандидатів і виборців. Американці не завозять до нас «тітушок», не проплачують маніпулятивні «розслідування», не організовують «каруселі». Але США можуть – і, здається, не відмовлять собі у задоволенні – підкласти інформаційну атомну бомбу під одну кремлівську кандидатку. Ну справді, не думаєте ж ви, що ідеться про якісь там пару сотень мільйонів доларів?
Не сумніваємося, що ЮВТ та її куратори виклали б значно більше, якби її прізвище назавжди перестали асоціювати зі справою Лазаренка. Ми бачимо, як нервує Юлія Володимирівна, ми спостерігаємо за її дивними візитами у США – ну справді, не за туалетними ж селфі вона туди ганяє? Ми дивуємося, чому розгляд мирової угоди переноситься по чайній ложці, на місяць, на пару тижнів, - так, ніби комусь садистично грають на нервах. Ми практично чуємо цей нервовий блюз. Хі-хі.
