Перші ознаки такого сценарію вже очевидні.
1️⃣Перше, Путін, Герасимов, Шойгу і Білоусов виявились абсолютно не готовими до української симетрії. Азбука воєнної стратегії – вторгнення на вторгнення. Вищий рівень маневрової війни.
Невідомо, як би розвивались подальші події, коли б літній контрнаступ ЗСУ у 23 році був поєднаний із фронтальною операцією на Курськ або Бєлгород. Це як вдарити по голові сплячого.
Він, як і Путін, не може прийти до тями, розгледіти й оцінити реальність та тверезо діяти. Тобто, він втратив здатність на адекватну відповідь. Якщо вдарити ще раз, то вийти із наступившого ступору буде складніше.
2️⃣ Друге. Воєнна операція ЗСУ на Курщині і її стрімка еволюція показали глибоку виснаженість не лише російських збройних сил, але й політичного московського керівництва.
Вони стали жертвою власної самовпевненості й примітивної стратегії війни: квадратні метри української території в обмін на тотальні жертви живої сили, техніки, обладнання і логістики.
Всі, або абсолютна більшість боєздатних російських воєнних ресурсів була зосереджена на сході та півдні України. Вони так глибоко завʼязли у втратних боях ЗСУ, що перекидання підрозділу з бойовим досвідом з активного фронту може призвести до пролому контрнаступом російської оборони.
Тим більше, що співвідношення потенціалів тут приблизно рівне. У воєнній силі. Як би ми не намагались критично оцінити повільне, буквально до метрів, витискування українських підрозділів з оборонних ліній. Найперше на Сході.
Можна вже більш реалістично оцінити рівні виснаження воюючої Росії.
Армія. Якщо нам не відомий потенціал і бойовий ресурс стратегічної ядерної зброї Росії, то конвенційний практично вичерпаний. Для цілей ведення наступальної війни. Знищено 75-90% кадрової російської армії.
Залучення в неї мобілізацією, рекрутингом і згасаючим добровольством навіть мільйона чоловіків і жінок в умовах високо інтенсивної війни, вже нічого не змінить.
Склади із законсервованою 50-річною технікою практично вичерпані, а воювати, проводити наступальні операції без сучасної бронетехніки проти натівської зброї, створить ефект масштабної деморалізації не тільки збройних сил Росії, але й населення.
До того ж Росія вийшла на пік промислових можливостей виробляти зброю. Зовсім не виключено, що у зіткненнях із ЗСУ вона втрачає більше, аніж може постачати на фронт. Вона ще має значну перевагу в авіації, ракетах і безпілотниках. Але це не зброя успіху. Вона може лише посилити наступальні або проривні операції сухопутних сил, які виснажуються швидше, аніж відновлюються.
Путіну, попри його із Шойгу плани, так і не вдалося створити добре підготовлені резервні армії, які б могли почати наступальні операції, наприклад, на Півдні. Він також не зміг створити стратегічну лінію оборони на мало активній лінії фронту, куди мали б увійти українські бригади.
Не дивлячись на підтримку російською пропагандою продовження експортної дохідності від енергоресурсів, а то і її нарощування, путінська економіка знаходиться перед початком «ефекту доміно». В будь-який час впаде перша планка.
За нею може розпочатися ланцюгова реакція, яка швидко зруйнує відтворюючу економічну функцію. Наприклад, ціни на нафту впадуть нижче 50 доларів за барель, а тіньовий танкерний флот Росії й фрахт їх союзників не зможуть рухатись через барʼєри санкції.
США і ЄС затягнуть на шиї російського центробанку і фінансової системи зашморг із повного виведення їх із євро/доларового глобального поля. Це кисень, без якого російська воєнна економіка довго не потягне.
У Москви, як видно, із фінансово-економічних оглядів російських урядових економістів є ілюзія, що Росію врятує Китай. Він нібито зацікавлений в тому, щоб годувати на ланцюгу помітного пса, який має кусати Захід і гавкати на нього.
Але Сі Цзіньпін за будь-яку ціну хоче повернути в конкуренції із Заходом свою глобальну стратегію «Один пояс-Один шлях». Одночасно з цим відновити торговий ренесанс із США з їх інвестиціями й технологіями.
Йому потрібен також інвестиційний договір із ЄС та найдорожчі для його фабрики західні ринки. Саме завдяки всьому цьому Китай виріс в економічного гіганта, в якого можуть виявитись хворі ноги, аби нести таке велике економічне і цивілізаційне тіло. Росія практично нічого для Китаю не вирішує.
За останні півстоліття він побудував складну і дороговартісну логістичну інфраструктуру забезпечення своєї економіки ресурсами зі всього світу, що російські для нього не мають жодного визначального значення.
Пекін відчайдушно бореться за збереження технологічного паритету із Заходом, відлякуючи його Тайванем, штучними островами із ракетами у Південнокитайському морі, побудові нових авіаносців, запуском команд на місяць і штучним інтелектом.
Йде битва за глобальний технологічний контроль. Китай намагається перейти на технологію виробництва чипів із 8 на 5 нанометрів, американці вже давно роблять, але скоро на Заході промислово почнуть виробляти чіпи у 2 нанометри.
Це все одно що придумати знову атомну бомбу. Безпілотники з ними вже неможливо буде зупинити ніякими РЕБами, і вони стануть, як і всі інші воєнні роботизовані системи, самостійними, у прийнятті рішень на полі бою.
Тому, китайські банки масово відмовляються від транзакцій з Росією в юанях. Тим більше в інші валюті.
