Є у популярного польського письменника Януша Вишневського роман "Повернення долі". Він – про віртуальне кохання сільського парубка, що опікується паралізованою матір'ю. І по смерті найближчої людини, подавшись у пошуки своєї інтернет-милої, знаходить жінку в інвалідному візку…
Вишневський пише про високі почуття. Російському диктаторові вони не притаманні апріорі. На війну з Україною його рушила, серед іншого, все ж "клята достоєвщина", Родіон Раскольніков з його "тварь ли я дрожащая иль право имею". Хоча, заради справедливості, Путіна ніхто й не мав за "тварь дрожащую", навпаки – Захід донедавна запобігав перед ним, демонізував його силу, пробував навернути Росію у річище цивілізації. Але Путін самотужки виплекав собі комплекс "уніженного і оскорбльонного" "найбільшою геокатастрофою XX століття" – розпадом СРСР, тож імперський реваншизм взяв гору.
Давня вульгарна спроба Путіна поглузувати з України – "нравіцца – нє нравіцца" – повернулася бумерангом. А путінське "право" на руйнування міжнародного порядку та топтання усіх законів людського співжиття – ігнором і огидою світу.
Але Путін самотужки виплекав собі комплекс "уніженного і оскорбльонного" "найбільшою геокатастрофою XX століття" – розпадом СРСР, тож імперський реваншизм взяв гору.
Утім, так було завжди, коли російська імперія самотужки вирішувала розширювати свої кордони. Усі війни, виграні Росією, спиралися на потугу союзників, а власноручні авантюри завершувалися смутою та катастрофічними фіаско.
Російська параноя, притаманна "імперії зла" риса "оточеної фортеці" зіграли злий жарт з самими імперцями. Причому, у власних бідах вони мають винити не когось там "за бугром", а себе, виплекану ними ж пропагандистську машину, у маразми якої вони мимоволі увірували й надалі живуть у сконструйованому нею світі.
Недавно я згадував такого собі "динамічного консерватора" Андрія Фурсова, який вигадав термін "БЕТ-фашизм" для "проклятого Заходу" і уклав список з 27 стражів, що жадають знищити Росію. Причому, у його параноїдальний реєстр увійшли й ООН, і навіть Папа Франциск I. Не кажучи вже про всіляких там Ротшильдів…
Франциск, зрозуміло, дістав вже всіх своєю плутаниною ката і жертви, але його сумнівний "пацифізм" хоч якось, з маленькою часткою умовності, можна пояснити богослов'ям. А ось вже коли в Антоніу Гутерреша увірвався терпець від витівок Москви, то це, погодьтеся, унікальний випадок. Днями у Камбоджі очільник ООН заявив, що не погодиться на будь-який мир між Росією та Україною, оскільки РФ порушила Статут ООН. Тобто підтвердив вимоги Києва про звільнення усіх окупованих територій, тобто повернення до міжнародно визнаних кордонів 1991 року.
Вимоги прості: або Путін "жестом доброї волі" забирається з Донбасу, Півдня та Криму, або це зроблять ЗСУ. Лише тоді, можливо, Україна говоритиме з Москвою. Не обов'язково з Путіним, — навряд чи кремлівський дід втримається на престолі після таких поразок
Вимоги прості: або Путін "жестом доброї волі" забирається з Донбасу, Півдня та Криму, або це зроблять ЗСУ. Лише тоді, можливо, Україна говоритиме з Москвою. Не обов'язково з Путіним, — навряд чи кремлівський дід втримається на престолі після таких поразок. Хоча лавровське МЗС досі розповідає, що умови України є неприйнятними. Що ж, тоді переговори вестимуть HIMARS, NASAMS та інші смертоносні види зброї.
І говоритимуть міжнародні санкції та "Рамштайн". Не даремно у Білому домі так роздратовано відреагували на ідею командувача об'єднаними штабами армії США генерала Міллі про "вікно можливостей" для дипломатії після визволення Херсона. Звісно, Міллі – шанований стратег, але політична воля Вашингтона цього разу збігається з політичною волею Банкової. Випадково чи ні, — питання інше.
До світових політиків нарешті дійшло застереження Тімоті Снайдера: "Ця війна базується на постійних цинічних зловживаннях міжнародних інституцій. Якщо вони перемагають, це стає нормальним явищем"
І заява нового прем'єра Великої Британії Ріші Сунака про те, що на Балі перед представниками G20 він має намір виголосити убивчу для Москви промову, теж не випадкова. Вона означає, що до світових політиків нарешті дійшло застереження Тімоті Снайдера: "Ця війна базується на постійних цинічних зловживаннях міжнародних інституцій. Якщо вони перемагають, це стає нормальним явищем".
Тому Путін має повторити долю усіх російських імперій, під якими б вивісками вони не існували. Він мусить програти. А разом з ним – й середньовічні практики стосунків Москви з довкіллям. Досі вони були можливими лише тому, що РФ залишалася імперією. Тому разом з демонтажем путінізму вимогою для переможців стане й демонтаж ерефії. "Нравіцца – нє нравіцца", але це так.
