Хочу підвести риску під своїми останніми дописами - структуровано та з аргументами. Без лозунгів. Без рожевих окулярів. Only логіка.
Перше і головне, від чого ми будемо відштовхуватись: тільки членство України в НАТО надасть нам якщо не повні, то найсуттєвіші гарантії безпеки. Це беззаперечна аксіома.
Питання: Чому я за півтора роки змінив свою думку щодо можливості приєднання до Альянсу (я стверджував, що таке, за оптимістичним сценарієм, може відбутись до 2027 року).
Два аспекти. Якщо демократи коливались і навіть готові були запропонувати таке членству Києву, то трампісти таку можливість відкидають апріорі. Якщо півтора роки тому категорично проти України в НАТО виступало 4 країни, і існувала теоретична можливість схилити їх до компромісу, то зараз таких країн стало дев`ять! До того ж, з приходом до влади Трампа, свої позиції укріпили найбільш послідовні українофоби – Орбан та Фіцо. Інші країни, які не проти нашого членства в Євроатлантичній спільноті, підкреслюють, що такий варіант можливий тільки після закінчення війни.
Чорні лебеді? У цьому випадку їх повинно бути дуже багато і прилетіти вони мають одночасно. Таке можливе? Не думаю. Тобто, надалі виходимо з того, що про членство України в НАТО можна забути, як мінімум, до 2030-го. Далі можлива зміна лідерів, політичних поколінь та досягнення Україною необхідних критеріїв членства. До того ж, я впевнений, що до того часу Київ буде повноправним членом ЄС.
Чи буде знищена Україна за цей час? Ні, не буде, і перестаньте розганяти істеричні настрої, що треба лягти і померти. Необхідно пережити цей час і вийти на стабільну траєкторію як спроможності самозахисту, так і всіх преференцій колективної безпеки.
І знову у нас два варіанти. Воювати далі і сподіватись, що колись ми перейдемо у контрнаступ і повернемо частину земель. Необхідними умовами для цього бачу, як мінімум, мобілізація 18-24-річної молоді плюс велика кількість західної зброї та власне (причому, масоване) виробництво далекобійних ракет. Але навіть при цьому варіанті, я не був би впевнений у позитивному результаті. Плюс соціальна напруженість, яка неодмінно стане наслідком мобілізації молоді.
Другий варіант: заморозка по лінії зіткнення з відмовою від юридичного визнання окупованих земель. З урахуванням певних базових інтересів Києва.
Кому більш вигідна заморозка і що вона дасть конкретно нам?
Перше: проведення виборів на базі об`єднання демократичних сил, які протистоятимуть союзу зеленої влади та ОПЗЖ. При правильному підході і викорененні дрібних чвар, успіх буде за нами. Після цього економіку на військові рейки, кувати зброю та далекобійні ракети у режимі 24/7, мінувати сотні квадратних кілометрів земель та зводити капітальні споруди із залученням інженерних підрозділів наших союзників. Гроші на це вони обіцяють набагато більш охоче, аніж на зброю.
Плюс укладання двосторонніх військових угод з найбільш антиросійськими країнами Заходу. З прописаним сценарієм у випадку поновлення російської агресії.
Що буде робити у цей час росія? Звісно, готуватись до нової війни! Це настільки очевидно, що нам просто не треба звертати на це увагу. Ми постійно заглядаємо путіну у рота – він те сказав, він се сказав. Ми весь час стверджуємо, що пауза вигідна росії, і через два роки вона знову нападе. Якась меншовартість та зневіра. Та пофіг, що там плануватиме росія! Після виборів нам треба самим перетворитись на військовий табір - це важко, але набагато легше, аніж щодня втрачати людей та нові землі.. Зробити так, щоб нова спроба (якщо вона буде) була приречена на провал. Русня у 22-му виконала лише мінімум своїх завдань – і це при тому, що в Україні замість ракет будували дороги, розміновували проходи, а людей відправляли на майовку.
А чи піде росія на заморозку, якщо зараз військова ініціатива у агресора, і він продовжує наступати?
Настане час, коли піде. По-перше, не пізніше лютого у росіян майже повністю сточиться нинішній кадровий ресурс. Щоб продовжувати у такому ж темпі, путіну доведеться оголошувати нову мобілізацію. Він цього дуже не хоче робити – до того ж, чоловіча частина населення знову побіжить у Казахстан, Грузію, Вірменію, Киргизію… А їм вже зараз не вистачає робочих рук для ВПК. Інфляція почала прискорюватись швидкими темпами, перегрів економіки сягне свого піка влітку. Цілком ймовірне падіння цін на нафту на тлі того, що Саудівська Аравія швидко витісняє Росію із нафтового ринку Азії. І нарешті: Індія з Китаєм продовжують наполягати на реалізації свого «мирного плану», який передбачає саме заморозку по лінії зіткнення. І хоча ці країни мають певну вигоду від дисконтних цін на російський вуглець, західні санкції за співробітництво з росією почали давити їх все сильніше.
Миротворці. Вони можуть бути, а можуть ні. Такий варіант ще у 2022-му пропонував Порошенко. Якщо будуть, то, скоріш за все, зійдуться на британсько-французсько-китайському складі, бо на суто західних вояк путін не погодиться. Є як негативні приклади використання миротворців (Ліван), так і позитивні (Кіпр), але спробувати треба, бо іншого варіанту не бачу – ніхто нам своїми військами допомагати не збирається, та й надлишку зброї ніколи не буде. Що там задумав Трамп, скоро дізнаємось – тут я обережний в прогнозах, але, думаю, він діятиме у схожому ключі.
Як потім повертати землі? Не знаю. Ніхто не знає. Подальший хід подій сам підкаже прийнятний варіант. Мені кажуть: «Не можна віддавати наші землі ворогу!» А хіба ми віддаємо? Їх у нас нахабно забрав агресор, який набагато сильніший за нас. Ми можемо кричати, що не віддаємо, але вони вже там – зруйновані, заселені орками, випалені… Але щоб держава вижила та продовжила боротись, пріоритети потрібно розставити так: ДЕРЖАВНІСТЬ – ЛЮДИ – ТЕРИТОРІЇ. Як почнемо міняти місцями, можемо втратити все. От тільки наших людей треба якось визволяти звідти…
І останнє. Треба викинути з голови як найгірші варіанти, так і нездійсненні мрії – типу швидкого вступу у НАТО чи того, що нам нададуть якесь чарівне вундерваффе. Вірити в життя, в Україну, в себе, в ЗСУ. Робити своє, йти далі. Не помре Україна, виживе, вийде з цього пекла з біллю, втратами, але загартована та з поколінням, яке вже з малечу буде готове до боротьби, а не до шашликів. Не малюйте у своїй голові найгірші сценарії, бо у такому випадку вони обов`язково знайдуть вас.
Вибачте за певний сумбур, але намагався писати чесно та з вірою в українців. Передбачаю потік скептицизму, але я до цього готовий. Всіх обняв
