"Одиннарод", кажете? - Павло Бондаренко

"Одиннарод", кажете? - Павло Бондаренко

Початок ХVІІ століття. Московія і Україна. Ще немає фейковового "возз'єднання". Ще Богдан Хмельницький з родичами не продали у Переяславі царю-батюшці Україну в обмін на ставочки-млиночки, які "Тішайший" милостиво дозволяв козацікій старшині залишити собі, поки що.

У Московському царстві панує "Домострой". Це такий писаний талмуд, в якому духівник царя Івана ІV Жахливого, протопоп Сільвестр, використовуючи принципи ісламського шаріату, виклав правила,за якими мали жити московити від народження і до смерті.

Складався "Домострой" з 64 глав, котрі регламентували, як правильно молитися, ходити до церкви, шанувати й возвеличувати царя-батюшку; як вести господарство, жити з дружиною, дітьми та прислугою.

За "Домостроєм" жінка була абсолютно безправною. Без дозволу чоловіка не могла вийти з дому. Навіть по воду. Не могла з`являтися на люди без супроводу та з незакритим обличчям. Мусила виконувати усі (абсолютно всі, якими б вони безумними не були) накази чоловіка. Як вища форма почесті для більш знатної особи або благодійника - дозвіл чоловіка порозмовляти йому з дружиною без власної присутності.

Особливу увагу у "Домострої" приділено системі покарань. Усе життя московита, в т. ч. всередині родини - це жорстокі тілесні покарання. Чоловікам не просто рекомендувалося - їх зобов'язанням "ламати непокірним ребра". Це стосувалося як дружин та слуг, так і дітей. Широко застосовувалося шмагання батогами, стоянні на колінах на горосі тощо.

Натомість в Україні сімейні закони та звичаї мали широкі демократичні засади. Передусім це стосувалося жінки. Традиції широкої участі жіноцтва у соціальному та економічному житті. Козацька вдова зберігала усе майно чоловіка й знаходилася під заступництвом громади. Ба більше, за тогочасним неписаним законом вдові героя дозволялися позашлюбні зв'язки і народження дітей "для збереження слави та імені його". Наприклад, вдова Нечая народила 12 позашлюбних дітей, які усі були Нечаями.

Українські жінки навіть воювали. Достатньо згадати Орисю Завісну, Милоху та Софію Остапкових, Софію Ружинську...
Українські жінки нарівні з козаками в замку Прухник, поголивши голови й перевдягнувшись у чоловіче вбрання, відбивали навалу турецько-татарського війська.

Це - відлуння старих традицій, звичаїв та законів, що від сарматів через роксалан-русів та Київську Русь перейшли до Війська Запорізького. Так само, як серед захисників замку Прухнік 1524 року татари знайшли тіла войовниць-жінок, так само серед убитих під стінами Доростола 971 року русів візантійці знаходили тіла їхніх дівчат. Московія ж Руссю ніколи не була...

До речі, існували в українців й зовсім для московитів дикі звичаї. Наприклад, дівчата спокійно залицялися до хлопців. Більше того - французький мандрівник Гійом Левасер де Боплан змальовує "на відміну від загальноприйнятого звичаю усіх народів" сватання хлопців дівчатами!

Закохана дівчина заходить до хати свого обранця, вітається з ним та його батьками, а далі каже:

«Я помітила, дивлячись на твоє обличчя, певну доброзичливість [до мене], яка свідчить, що ти зможеш дбайливо опікати і любити свою жінку; твої чесноти дозволяють сподіватися, що ти станеш добрим господарем [gospodorge]. Ці твої хороші риси схилили мене уклінно просити, аби ти взяв мене за жінку». Далі вона каже те саме батькові й матері, покірно просячи їхньої згоди на шлюб".

Навіть якщо батьки всупереч небажанню дівчини силоміць віддавали її за нелюбого (що в українців траплялося доволі рідко), то вона принаймні бачила його до цього. У Московії дівчина, як правило, перший раз бачила свого чоловіка лише у церкві під вінцем.

Могла українська жінка і від страти хлопця врятувати. Для цього вона виходила з натовпу й накидувала на голову засудженого свою хустину, таким чином оголошуючи, що бере його під свій захист та за чоловіка, даруючи нове життя.

"Одиннарод", кажете?

Павло Бондаренко