У «світлі радянські часи» коли я вчився у школі, нам дорікали за якусь провину так: «Он Гайдар у 16 років полком командував, а ти…»
І ставало соромно-соромно. Перед Гайдаром. І треба було впасти Радянському Союзу, щоб дізнатися правду про цього монстра. Знайомтеся: Аркадій Петрович Гайдар (справжнє прізвище Голіков).
Аркадій Голіков був божевільним маніяком. У прямому сенсі цього слова. У 14 років став більшовиком і пішов «бити білих». Відрізнявся неймовірною жорстокістю. Убити людину йому було «в кайф».
Номінально дійсно якийсь період числився командиром піхотного полку, але головним його завданням було розстрілювати червоноармійців за будь-яку провину, а полком насправді командував колишній царський офіцер, яких називали «воєнспецами».
Але піку свого звірства Голіков досяг у Хакасії, де на чолі загону особливого призначення намагався зловити отамана Семенова. Людей вирізав цілими селами. Від старого до малого. Ставив усіх перед кулеметом й особисто розстрілював, топив у річках і болотах.
Отримав від місцевих прізвисько «Хайдар-Голік», бо усіх зустрічних питав одним словом хакаською «хайдар» - тобто «куди їхати» у пошуках повстанців. Хадар (Гайдар) пізніше стане його літературним псевдонімом та другим прізвищем. Радянська пропаганда перекрутила значення цього слова як «той, що йде попереду», або «той, що дивиться вперед». Звичайна комуністична брехня.
У 1922 році геть здурілого від крові вісімнадцятирічного Гайдара, яким у Сибіру матері дітей лякали, зняли з посади, вигнали з партії та з «органів». За надмірну жорстокість. Тобто жорстокість цього нелюда була така, що коробила навіть катів-чекістів. За особливим наказом його було спрямовано на лікування до психушки.
Далі Голіков-Гайдар став письменником. Писав красиві оповідання для діточок. Звісно про те, як треба любити радянську батьківщину та ненавидіти буржуїв. Яким має бути справжній піонер тощо. Загалом був "інженером людських душ", як визначив роль радянських письменників товариш Сталін.
Писалося йому важко. У період між тривалими запоями. Ночами переслідували обличчя тих, кого він закатував. І тоді Гайдар пив й у п`яному стані різав собі вени. Кілька разів його витягали з того світу. Ну і, звісно, періодичне лікування у психіатричних клініках.
З 22 червня 1941 року Гайдар на фронті, кореспондентом «Комсомольської правди». Потрапив в оточення. За офіційною (і звісно ж, брехливою) версією московського пропаганди, партизанив разом з іншими «оточенцями» на Черкащині. Якось, перетинаючи залізничний насип, побачив німецьку засідку, крикнув «Ребята, немцы», був убитий, але ціною власного життя врятував інших.
Насправді вони не партизанили, а просто переховувалися у лісі. А харчі брали у місцевих, тобто просто мародерили. Особливо їм сподобалося грабувати шляхового обхідника, будинок якого стояв на самоті. Очевидно той і поскаржився німцям, які ще звечора влаштували засідку.
До неї й втрапив Гайдар, який з відром йшов до обхідника за черговою порцією картоплі. Але у офіційній московські версії він не міг бути мародером. Тому написали, що йшов з відром по воду. На світанку, ага.
