То був страшний рік. Ми втрачали близьких нам людей, обсипалися бізнеси, пандемія викликала і страх, і глупську браваду, хаос тупих владних рішень нагромаджував безпорадність і безвихідь. Ми жили у війні поруч із ментальними хом’яками, які цю війну впритул не помічали. Там, на лінії війни, цей рік забрав 56 захисників. Недомірок в президентському кріслі і жменя чортів довкола нього гвалтували країну як хотіли.
Free Riff
Ріффмастер рік ні за що просидів за гратами. Цей рік показав, що у власній країні українці, як нація, досі не спроможні поставити на місце малоросів. Але це був і хороший рік. Як завжди в темні часи, стало краще видно світлих людей. Ми жертвували гроші (хоча самі не жирували) спершу на продукти для ізольованих, потім на халати медикам, зрештою на концентратори киснезалежним. Ми ходили на протести, доводячи перш за все самим собі, що ми є і ми не опустили рук. Ми йшли і купували товари й послуги друзів-підприємців, щоб вони не потонули в пандемічний шторм. Ми жодного дня не забували, завдяки кому тил – мирний. Ми весь рік називали ворога – ворогом, війну – війною, імперію – злом, м#скалів і підм#скаликів - чортами. Ми тримали інформаційний фронт підручними засобами.
О, так, 20й рік не виписав з нашого діагнозу наївність, простодушність (чи інфантильність), дитячість в рефлексіях.
Євген Глібовицький
каже, що це не страшно – як нація ми в дитячому віці і наші вчинки, рішення чи бездіяльність характерні для семирічних дітей. Тож не дивно, що в переліку суспільних недуг так і лишився синдром білих польт, зелене запаморочення, рефлекс «аби не Порошенко». Але натяки на одужання є. Їх бачать соціологи (не усіх скупив Медчедчук), їх, зрештою, показали місцеві вибори. Римляни успішний вдалий день помічали білим камінцем. Напевно білий камінець 2020 року мають взяти собі усі ті, хто всупереч скепсису повірив у команду, ідею, ідеологічність. Як би не корчило штатних «технократів» чи «нові обличчя» - ідейні відбулися. А
Європейська Солідарність. Рівне
ще й стали владою. Окремний білий камінчик тим, хто всупереч усьому ніс в паблік республіканську думку. В статтях, активностях різних (!) спільнот, суперечках. Дорогу здолає той, хто йде – ви йшли весь рік. Звісно, навіть найбільшим реалістам за нас хотілося, щоб зміни в свідомості суспільства на краще були швидше (а можливо і радикальніше). Але все частіше звучало – ми вміємо робити революції і скидати владу, але ми досі слабкі в побудові інституцій, в довірі, в системності. Що ж, вчитися цьому точно варто в 21 році.
Але, напевно, найбільшим нашим досягненням 2020-го є непомітна присутність СВОЇХ довкола. Сідаєш а таксі, а там
Армія FM
грає – вже тепло, подумки проміння добра посилаєш Yana Kholodna
. Потім бачиш на дзеркалі вимпел червоно-чорний із черепом – посміхаєшся. А як розраховуєшся, лишаєш більше тарифу і відкриваючи двері: «…72га? Дякую брате…». І йдеш собі – ти не один в цій країні байдужості посеред мегаполісу хаосу. Або ж приходить до тебе майстер, робить справу і йдучи обертається: «я Вас упізнав – дякую за символіку, я з 93ї, перша хвиля…». СВОЇ – поруч. Ми – є.
І от відкриваєш FB 31-го і вся стрічка в красивих листівках від бригад і командувань.
Гліб Бабіч
знову Санта… 10-ка знову офіційний безпековий партнер свят… морпіхи із борсучою вредною посмішкою похвалилися, що всипали «тій стороні»… ДШВ і ССО позаочі змагаються, чиє привітання естетичніше (і у них це виходить)… весь перший наклад «Вєрочкі» розлетівся, здається лише між френдами… учасники російсько-української війни знайомі і незнайомі, ентузіасти, активісти (в хорошому розумінні слова), просто сотні і сотні притомних (продуктивний клас – ти є) діляться настроєм, підтримкою, емоцією. Ясна річ, це персональна FB булька, але вона чисельна і вона не одна. СВОЇ – є. Бережемо здоров’я, близьких і рідних. Плекаємо своє коло. Йдемо до мети. Тримаймо стрій. Чи можемо ми завжди впливати на нові обставини і виклики? Ні. Але ми можемо вплинути на себе і своє ставлення до загроз.
- Сер, ми в оточенні!
- Чудово, значить ми можемо наступати на усі сторони…
