Жодних ознак пониження ескалації стомленості та виснаження агресора не спостерігається.
Можливо, десь там, глибоко під грубою шкірою товстим шаром жиру ідуть процеси важкого захворювання, формування ракової пухлини, яка ще не дала смертельних метастазів в тілі Росії.
Навпаки, виникає навʼязливе враження, що у Путіна зʼявилося друге дихання. Його війська безперервно штурмують українські позиції одразу по девʼяти напрямках, не звертаючи жодної уваги на немислимі втрати.
За межами реальності. Не живі російські люди, а андроїди, яких щодня тисячами виробляють на китайських фабриках. Це феномен російської війни, який неможливо пояснити її історією і хиткими законами.
Полководців не видно і не чути. Малі, 36 бійців, невеликі – відділення, більше до взводу, рідше – ротні, безкінечні контактні атаки через трупи вбитих і конаючих поранених. Хвиля за хвилею. День за днем, тиждень за тижнем і так уже пʼятий місяць. Одного нескінченного штурму.
Днями росіяни окупували село Причистівка біля Вугледару, різко просунулись біля Водяного, заходячи на важливий вугледарський форпост з флангів. Окремі бригади й батальйони ЗСУ контратакують і частково відновлюють позиції, але ворог повільно просуває фронт все ближче до Покровська. Прискорюючись.
Якщо подивитися на мапу Deep State, то на цьому напрямку агломерації Мирноград, Покровськ, Селидове, Українськ, з 1 вересня ворог просунувся на 14-18 км. Від приблизно Новоселівки-1, Уманського до Михайлівки, Новогродівки, Сергіївки. Від них до Селидового – 1,5 км, Покровська – 8-10 і Мирнограда – 4 км.
Майже в один час, коли ми взяли Суджу, росіяни захопили місто Новогродівку і цілу низку великих поселень. Тут немає ударів по наших військах бронетанковими групами й атак навіть на рівні рот.
Зрима проблема – відсутність фортифікацій, з яких не лише б зросли в геометричній прогресії втрати противника, але і його наступальна енергія могла б бути зламана. Якщо одночасно вдатися до тотального мінування не лише перед наступаючими військами, а й за їх спиною.
Вкрай важливо мати всі види ствольної артилерії, перш за все, міномети з достатнім запасом снарядів і постійно нарощувати збільшення ударів дронами.
Президент Зеленський на форумі «Україна-24. Незалежність» заявив про здатність ВПК випускати до 2 млн дронів на рік, але «грошей мало дуже». При тому, що більшість FPV-дронів «камікадзе» на фронт постачають українські й іноземні волонтери.
Другим феноменом цієї війни можна назвати повзучий результативний наступ Росії з використанням малих штурмових піхотних груп, які просочуються через заборонні лінії ЗСУ, закріплюються і ведуть інтенсивний бій.
І так одразу на всіх ділянках фронту того ж Покровського напрямку. Подібної тактики у Другій світовій і після неї ніхто не використовував через її неприйнятну, надмірну летальність. Ближче до зомбі-апокаліпсису.
Третій феномен – відсутність на цей час воєнної стратегії, тактики зламу російської доктрини щодо повзучої війни на виснаження.
У останньому звіті ISW його воєнні аналітики, які щодня спеціалізуються в оцінках всіх деталей і планів війни в Україні, стверджують, що загальною генеральною стратегією Путіна є безоговірна перемога над Україною через її воєнне виснаження.
Небезпечною наївністю можуть бути таємні ідеї й погляди, що захопивши весь Донбас в межах адмінкордонів, Кремль зупиниться. Тоді виникнуть умови для якогось ефемерного перемирʼя, а доля окупованих українських земель буде вирішуватися дипломатією. Про неї вже неодноразово, як сигнал до компромісу, заявляв президент Зеленський. В принципі, є чітка та однозначна політична стратегія президента – звільнити всі окуповані території в кордонах 91 року.
Є також ознаки із його окремих пояснень журналістам, що він допускає можливість мирних переговорів із Путіним на умовах відведення його військ на лінії 24 лютого 22 року.
Якщо з Донбасом і Кримом все менше-більше є зрозумілим: можна повернутися до Мінських угод, говорити про автономію в складі України не лише в межах Донбасу, але й демілітаризацію Криму та введення якоїсь спільної адміністрації, про що намагались домовитись делегації у Стамбулі, то неясним залишається питання окупованих Запорізької та Херсонської областей та статус Азовського моря.
Жодних знаків від оточення Путіна щодо можливості готувати в цьому напрямку якусь дорожню карту, немає. Навпаки, воно тримається виключно войовничої істерики й геноцидних наративів. Це шлях смерті.
