Дикий Захід сходу Європи. Шось в тому буде.
Багато хто звикне їздить на пікапах - колись дивний автоформат українські дороги "розкурили" на повну. Ну і мати свого "домашнього корча" із рельсою під "ведерця" і триногою в селі... буде зі стандартного набору "про всяк".
Багато хто, як Рембо на схилі літ, матиме в хаті свій скромний арсенал - офіційно для "шерифа" і "ну ще трохи прикопали..."
Хтось призвичається, коли попід ноги совається якась хвостата мявкуча егоїстина, а інші решту життя триматимуть поруч мовчазного волохатого партнера для монологів.
Багато хто відчуватиме себе чужим в старих декораціях і шукатиме більше неба і тиші. Воно буде шось типу козацьких уходників або ковбойських ранчо - менше недосконалих гомосапієнсів (для їх же блага), більше хутірського дзену.
Зрештою, пікап, клуня із триногою на нього і рельсою на "відерця", територія для "ну ще трохи прикопали...", простір для гавчика, сад... як там казав один із героїв "Кіборгів" - "садок вишневий і це все...", хата із запасами і автономністю, ганок із краєвидом на край неба... Все це неформат для попереднього життя багатьох, може стати єдиною комфортною дислокацією.
..А ще буде дорога. Дорога як звичка. Дорога як потреба, коли треба подумати. Дорога, як допінг - залитися обридлою придорожньою кавою. Дорога, як ціль - до побратимів заскочити. Дорога, яку путь. І терапія... Хтось пересяде на два колеса. Хтось не проміняє пікапа ні на шо, бо то не про зручність, а про спогади і звичку.
Своя манера буркотіти I'm Too Old For This Shit.
Своя Tennessee Whiskey - в прямому і переносному сенсі.
І своя музика цієї дороги...
Мішаючи в єдине сутінки, амбре дизелю і терпкий вітер степу...
До хрипу динаміка...
У відкрите вікно...
Це справді Дикий Захід сходу Європи.
Так от, власне, щодо хрипоти динаміків...
