Як державника, як п’ятого президента України, як зрештою лідера демократичної патріотичної опозиції, мене не може не непокоїти так звана домовленість між США і Німеччиною щодо Північного потоку 2.
Замість одного виклику, яким дотепер був сам Північний потік 2, тепер ми отримуємо два — додалося американсько-німецьке взаєморозуміння. Якщо згадати ще й про російського агресора, то ситуація виглядає досить загрозливою. По суті, Україну беруть у залізні лещата з усіх боків, тиснуть погодитися на «оборудку», пропонують черговий Будапештський меморандум 2.0 без справді надійних, юридично зобов’язуючих гарантій для України. Це ми все вже проходили і більше не віримо.
Не буду нагадувати про те, що Північний потік 2 — це загроза і для України, і для Об’єднаної Європи, і для всієї трансатлантичної єдності. Це аксіома, про яку знають всі, але, схоже, підзабули у Берліні і Вашингтоні. Завдання України, спільно з нашими партнерами у Східній Європі, передусім країн Балтії і Польщі, на рівні парламентів, у тому числі Конгресу США, чітко і твердо про це нагадати.
Помиляються всі, навіть друзі, якими, я переконаний, для України є і залишатимуться і президент Байден, і канцлер Меркель. Остання справа сьогодні Києву обвинувачувати когось з них. Чи то у зраді наших інтересів. Чи то у здачі України російському агресору. Все це рівно те, чого хочуть у Москві — щоб ми через цей клятий Північний потік 2 всі пересварилися, і тоді Україна дістанеться Путіну спокійно і без пострілів.
Щоб уникнути цього руйнівного сценарію, зараз як ніколи треба продемонструвати силу, внутрішню стійкість, єдність і здатність боротися до кінця. Поки не завершено будівництво Північного потоку 2, поки не сертифіковано весь газогін, поки ним не пішов газ — нічого не втрачено.
Наші міжнародні партнери мають побачити сильну і внутрішньо об’єднану Україну, яка не сприймає ніяких «договорняків» за своєю спиною. Яка не згодна на перспективу запуску Північного потоку 2. Яка не підтримує домовленість між США і Німеччиною. Яка буде вимагати припинення добудови і запуску «труби Путіна» на тому етапі, де вона зараз є чи буде наприкінці серпня.
Президенту Зеленському треба їхати до Вашингтону і тиснути руку президенту Байдену. Обов’язково. Але їхати туди він має, маючи за спиною підтримку:
- партнерів, яким не все одно буде чи ні Північний потік 2;
- друзів України, які будуть переконувати і Вашингтон, і Берлін своїми аргументами проти «путінського газогону»;
- громадянського суспільства і експертного середовища в Україні, яке має в один голос вказувати на хибність американсько-німецької домовленості;
- а також підтримку опонентів чинної влади, які можуть нещадно критикувати і сперечатися всередині, але сьогодні мають бути об’єднані спільною метою недопущення Північного потоку 2.
Чим ближче до фінішу буде зірвана ця «сдєлка століття», на 99% чи 99,9%, тим сильнішим буде сигнал російському агресору про нашу боротьбу, єдність і солідарність, готовність колективного Заходу протидіяти корупційним впливам Кремля! Слава Україні!
