У палаці Шлясгейм під Мюнхеном натрапив на музей, присвячений східній Прусії – тобто тій території, яка після Другої Світової війни опинилася у складі Росії і Польщі: Кенигсберг став Калінінградом, Данциґ – Гданськом.
Звичайно, я побачив музей втраченої цивілізації. І у самому такому спогаді не бачу нічого поганого – пам`ять про втрачені цивілізації треба зберігати, це ознака здорової країни. Хвороба – це коли пам`ять про втрачене перетворюється на реваншизм і претензії до сусідів.
Польські політики роками боролися із впливом найбільш одіозних представників Спілки вигнанців з Прусії на німецьку політику, щоб зараз стати заручниками не менш одіозних представників так званих «кресових» середовищ – справжнього польського відлуння німецького реваншизму недавнього минулого.
Народи Європи втратили чимало «свого» за ХХ сторіччя. Причини є різними, але рана завжди болить, поки не загоїться. Саме тому я завжди був впевнений, що наше спільне завдання з поляками – загоювати рани, а не роз‘ятрювати їх.
