1травня – офіційно зараз день праці. Але він трансформувався з Дня міжнародної солідарності тркдящихся.
Зараз розмежовані по галузям і офісам трударі вже давно не солідаризуються.
Профспілки пригодовані власниками. І на боротьбу за права не звуть.
Але між тим, соціалістична психологія в українців жива-живісінька.
Навіть серед тих, х то читав/бачив Собаче серце Булгакова.
Навіть знаючи фразу Шаркова «Взять всьо да і падєліть» і підсміюючись з персонажа – у глибині душі пост-совка фарза/ідея викликає захоплення.
До буржуїв і олігархів – гранична ненависть. Барига - погане слово.
Тому, що раз багатий, значить вкрав у народу. А значить справедливість – це повернути все народу. Поділити.
Тому на ідеї «весна прийде – саджати будемо» - збирати електоральні врожаї – легко.
У нас соціалістичної чи комуністичної партії просто немає тому, що ідея зашкварена. А у нашому випадку і пов’язана з Москвою.
І тому соціалістичні партії підміняють популістичні вожді – Юлія Володимирівна, Ляшко та іноді і «Свобода». Ну і сам Зеленський.
Ліберального електорату, який (умовно) уособлює ГОЛОС – відсотків 15-20.
Просто він фрагментований і у інших політ силах. Тобто – частково є у тій же Європейській солідарності. Просто там головна ідеологія – не відношення до власності – а Армія. Мова. Віра.
Висновок: спитайте людину, як вона відноситься до комунізму і соціалізму – вам скажуть, що дуже погано. А пошкребіться у підсвідомості, копніть – і побачите міртрудмай.
От сьогодні 1-е травня. А завтра Пасха.
І от з релігією усе навпаки.
Спитай про віру. І виявиться, що відсотків 50-60 – вірують тільки на різдво і на Пасху.
В решту днів якось за це не паряться.
Тобто десь пів-країни – заявляючи про віру – насправді віруючі – на всякий випадок. А що як він є насправді – і мені за косяки по життю потім прилетить?
Піду-ка я поставлю свічечку. Та посвячу паски.
Розумієте парадокс?
У соціалізм вірять, але говорять що ні.
У Бога не вірять, а кажуть – шо такі да.
Ми дуже цікавий народ.
Тому і вижили.
