"Паспортизація ДНР" - Алексей Голобуцкий

"Паспортизація ДНР" - Алексей Голобуцкий

"Глава ДНР" Пушилін 11 листопада у великому інтерв'ю донецькому окупаційному телеканалу "Юнион" позначив кількість паспортів РФ на території "ДНР": Если говорить о паспортах ДНР, то их больше 820 тысяч.

Тенденция понятна, но ещё есть требования безопасности – это необходимость получения паспорта ДНР, и только потом появляется возможность получения паспорта РФ. Это тоже стало определённым стимулом.

==

820 тисяч в "ДНР". І ще хоча би половина того в "ЛНР" - тобто, чисельність громадян Росії на окупованих теренах помалу сягає десь 1,5 мільйонів , це орієнтовно половина тамтешнього населення.

З одного боку, настільки ретельний процес паспортизації з боку Росії спрощує нам задачу на перспективу: щоб визначити "хто є хто", необхідно буде лише отримати доступ до паспортного реєстру "ЛДНР", де мають бути й позначки щодо отримання паспортів РФ чи подання заявок на отримання. Але з іншого боку, в нас досі не існує доповнень і поправок до законів щодо позбавлення громадянства.

Не для судового переслідування - для того нам знадобиться досі відсутній закон про антиукраїнську діяльність, про який я пишу з початку війни. А для ухвалення звичайних цивільних правових актів: "наступні особи визнані такими, що вийшли з громадянства України через набуття громадянства іншої держави".

Бо статус "ЛДНР" юридично нікчемний, відповідно, і їхніх "паспортів" та "громадянства": позбавлення громадянства України на підставі отих "фількіних грамот" буде дуже суперечливим рішенням. А от офіційна фіксація отримання паспортів РФ - це вже цілком якісний, підставовий привід для відповідних дій. Бо РФ хоч і агресор, але бодай справжня держава зі справжнім громадянством.

Суто теоретично, за наявності відповідної правової бази, всіх колаборантів "ЛДНР" можна було би гуртом викреслити з громадян України просто за фактом перебування в базі даних отримувачів паспортів РФ. І вже коли дійде до деокупації, цих осіб організовано депортувати на батьківщину за паспортом, а не витрачатись на адаптаційні програми і необґрунтовано ризикувати.

Але в нас, повторю, такої правової бази досі нема.