Україна за роки Незалежності талановито розбазарила купу високотехнологічних підприємств, дослідно-конструкторських бюро, дослідних виробництв та й просто нормальних заводів, де існувала якась культура виробництва (я підкреслю, що культура виробництва в кінцевому підсумку є дорожчою за обладнання, що потрібне для цього виробництва. Мало придбати верстати для виробництва чіпів за мільярд доларів. Треба навчити робітників мити руки та не їсти бутерброди на виробничій лінії. Звісно, це метафора).
Так само, десятиліттями відмирали природничі та інженерні факультети, бо базова установка "виростимо пшеницю - продамо - купимо все, що потрібно" (анічим ця ідея не відрізнялася від країни-бензоколонки, тільки там була нафта) не сприяла попиту на знання сталої Больцмана чи правила Кірхгофа, а найпопулярнішими спеціальностями стали менеджери, філологи і юристи, бо, фактично, це універсальні спеціальності для економіки, що стрімко деіндустріалізується.
Чи це робилося спеціально, чи ні - не мого розуму справа.
Я схильний вважати, що найбільш імовірним поясненням є найпростіше - державників не було, а "елітам" між проблемами будівництва котеджів в Конча-Заспі та відстежуванням нових поколінь мерседесів було не до того.
Ми не збиралися ні з ким воювати, створювати потужних гравців на ринку електроніки, оптики, біомедицини тощо. Максимум - експорт мізків і аутсорсингові галери.
Реальність виявилася цинічнішою за наші рожеві уявлення про світ.
Війна все розставила по-місцях.
Майже.
Випускників кафедр електроніки розбирають прямо з-за парт і заливають виробництва грошима, одначе інерція системи просто жахлива.
З одного боку, батьки продовжують спонукати своїх дітей вступати на щось загально(без)освітнє.
З іншого, ми нині протягом кількох років поспіль отримуємо потужні удари по кафедрам, які мали б готувати потрібні для оборонки кадри.
І, зауважу, все робиться згідно-відповідно нормативних документів, де навантаження викладачів залежить від кількості набраних студентів.
В ринкових умовах - це було б нормально.
Але в умовах війни (майбутньої, на фоні якої наша нинішня є лишень увертюрою) це ідіотське правило фінансування не мало б стосуватися природничих та інженерних дисциплін.
Недостатньо студентам цих профілів платити підвищену стипендію, пропонувати бюджетні місця чи вигадувати інші переваги.
Важливо запровадити правило: якщо на виході з вишу ми маємо хоч і одного студента природничо-інженерного профілю в групі (бо решту через неуспішність відрахували), робота викладачів із цим студентом оплачується в повному обсязі.
Бо нам хто потрібен - готовий спеціаліст та профі, які можуть його підготувати чи закрита кафедра та нуль подібних спеціалістів у майбутньому, коли абітурієнти нарешті прозріють та кинуться до схемотехніки?
Звісно, прихильники вільного ринку назвуть це економічно-недоцільним, але саме економічна доцільність лишила нас без власної зброї та з простягнутою рукою перед лицем найбільшого агресора 21 століття (до Китаю, думаю, черга теж дійде).
Підкреслю - описане явище повсюдне. І викладачі фізики, хімії, математики в багатьох університетах, де лишилася нормальна комплексна природничо-інженерна підготовка (а це одиниці закладів) почасти сидять на неповних ставках, отримуючи долі від і так жебрацьких зарплат.
Це питання національної безпеки.
Або держава почне, нарешті, вкладатися у власний інтелектуально-безпековий потенціал, або ж так і будемо пускати слину на тауруси з томагавками.
Майте тихий день.
Бо гарним його вже назвати важко.
