В суспільстві вирує тема мобілізації. Одних вона лякає. Інші сумніваються. Тих що хотіли в армію вже практично нема, такі давно в ЗСУ.
То оце я подумав і вирішив поділитися власним військовим досвідом. По-перше, служу я більше дев’яти місяців, з яких значна частина це фронт. По-друге, моє найдовше місце служби це 72-а ОМБР, типова «бригада фронтових трудяг». Бригада Чорних запорожців не передова але й задніх не пасе, служити в ній непросто, але з дисципліною там все гаразд, за що слава Богу і командирам. Крім того я не офіцер і не сержант. Я звичайний солдат по мобілізації.
Отже. Поділюся враженнями. І почну з популярних питань.
«Чому не беруть в армію патріотів, які справді цього хочуть?» Відповідаю. Я маю серед знайомих такого «патріота». Коли він дістав мене скаргами, я запропонував йому контакти службовця стройової частини 72-ї ОМБР. Більше «патріот» на зв’язок не виходить. Цей і інший приклади наводять мене на думку, що такі «патріоти» або хворі люди, до служби не придатні, або брехуни. Зрештою дивно, як людина яка справді хоче служити, за майже рік не знайшла дорогу до стройової частини якоїсь бригади ЗСУ?
«Що мені робити в армії, якщо я айтишник?» Відповідаю. Був би я айтишником, служив би в штабі. Для спеціаліста з комп’ютерів (залізо, ПЗ) в армії роботи – поле неоране. Власне, для будь-яких професій. Якщо ви механік і знаєтеся на автівках, якщо ви слюсар або електрик з руками, якщо знаєтесь на електроніці, на ВОП з автоматом вам доведеться проситися. Роботи у вас буде безліч. Вам точно не дадуть загубитися, якщо ви вмієте водити коптер. Та чого там? Для мене шоком було, що в частинах бракує просто водіїв. Багато хлопців або не водять машини, або водять лише коробку-автомат. И вже точно, професія з якою ви гарантовано не пропадете – повар. Люди, знаєте, їсти хочуть. Бажано - смачно. Так що маєте руки і голову – не пропадете.
«Чи треба нам у взводах поповнення, немотивоване воювати?» Відповідаю. Мотивація людей штука дуже тендітна. Людина, яка в армії ніколи не була, просто не знає чого від неї чекати. Є люди які знаходять себе у військовій службі. Я знаю мінімум одного відомого блогера (офіцера після воєнкафедри), який потрапив до армії по мобілізації в 14-му, залишився на контракт і нині дослужився до підполковника. Знаю хлопця який спивався у своєму селі, а в армії став фаховим сержантом-контрактником.
Взагалі. Я служив у доволі суворій бригаді. Проте, я важко собі уявляю ситуацію, коли молодого недосвідченого солдата відправлять зразу на передок. Я особисто такого не бачив. Бачив протилежне. Поповненню дають посидіти на КСП, акліматизуватися. Вони стоять в караулах та в нарядах, працюють по господарській частині. На позиції виїжджають потроху і на тихі ділянки. Треба розуміти, сержанти і офіцери не рвуться брати гріх на душу, і намагаються обійтися без трагедій. Мене самого на завдання відпускати почали ніяк не зразу.
Чи є на мій погляд причини іти в армію? Так, є. Я опускаю патріотичні гасла, людина готова захищати Батьківщину їх не потребує. Я так само опускаю фінансовий бік, про це зараз багато протирічивої інформації. Але. 100 тисяч на фронті справді платять. Статус Учасника бойових дій дають. А це вже немало.
Гарно в армії з харчами. Жодного разу не бачив, аби були проблеми з їдлом. От взагалі. Бодай якась користь від «яєць в кілограмах». Є й ще дещо.
Я маю досвід і добровольчого загону, і волонтерської організації, і ЗСУ. Так от на мій суб’єктивний погляд під час війни немає місця більш спокійного і тверезо налаштованого, ніж діюча армія. В тилу вас катують потоками різноманітної інформації, з якої часто не збагнеш, хто кому доводиться Паньком. На фронті все максимально спрощено. Тут свої – там чужі. Тут товариші – там ворог. Коли навколо тебе батальйони, танки, бехи та арта, новини сприймаються набагато спокійніше.
Якщо коротко то так. Чи є життя по той бік військкомата? Так є. Не таке вже погане життя. Я сам - живий доказ.
