В історії країни на болотах було кілька точок біфуркації коли вона могла піти іншим шляхом і перетворитися на цілком пристойну країну європейського типу.
Найперша - це знаменита Куликовська битва, якої насправді не було. Битви не було, але була громадянська війна між ханом Золотої орди Тохтамишем та темником Мамаєм, який був по суті першим євроінтегратором, прагнучи до тісного військового, політичного, економічного союзу з Генуєзькою торгівельною республікою та Великим князівством Литовським.
У московського князя Дмитрія був вибір: стати на бік Мамая та його союзника Великого князя литовського Ягайла, скинути ярмо монгольського панування і влитися до європейської цивілізації, або бути вірним Золотій орді й воювати на боці свого сюзерена Тохтамиша.
Дмитрій під впливом Сергія Радонезького, який був візантійським агентом (Візантія була кровно зацікавлена у знищенні Мамая та ліквідації впливу Генуї у Північному Причорномор`ї) залишився вірним Тохтамишу, чим пролонгував владу Орди над Московією ще на століття. І це визначило всю подальшу історію цієї держави аж до сьогодні.
Потім були ще подібні точки: отруєння Софії Палеолог; "евроінтеграторів" Бориса Годунова та Михайла Скорпіна-Шуйського; запроторення до монастиря непересічної європейськи осіченої царівни Софії та приведення до влади божевільного Петра...
Але початок шляху Московії, який можна назвати "Геть від Європи" був саме за часів Дмитрія Донського. Історія ця настільки паскудна, настільки ганебна, що пізніше на вимогу кремля тамтешні "історики за викликом" вигадали побрехеньку про те, що на Куликовому полі Дмитрій Донський, виявляється, бився проти Золотої орди, а не за неї. Міф цей живе і сьогодні...
