Серед моїх знайомих про останні гучні інтерв'ю кремлівського самітника – що американському телеканалу NBC News, що "России-1", - оцінюють по-різному. Є такі, що іронічно констатують клінічний діагноз на межі старечого маразму, є й прихильники нових теорій змов, мовляв, Путін вже про все домовився із Заходом (принаймні, з європейськими потугами). Ще інші схильні вважати, що деякі екстравагантні філіппіки російського "царя" адресовані лише для місцевої публіки.
Істина, як завжди, лежить десь посередині. Точніше, - там, де її і слід шукати. У середовищі, якого раніше ВВП уникав та зневажав, оскільки його каґебешне нутро на дух не переносило усіляких там "дисидентів", бо реально ліпило з цих людей, до прикладу, з того ж таки Дуґіна, "збоченців" і "самошедших". Але тепер, з плином літ та зі змінами геополітичної ситуації, саме вони – закоренілі імперці, стали для Путіна живильним середовищем його "державництва".
Путін надуває щоки перед зустріччю з Джо Байденом, прагнучи заздалегідь залякати майбутнього візаві непередбачуваністю і брутальністю своєї поведінки. Він у стилі пітерського гопника відверто принижує чинного господаря Білого дому, вдаючись до не вельми дипломатичних порівнянь з "друзякою Трампом".
Внутрішнє усвідомлення власної ницості, вторинності і жалюгідного безсилля штовхає Путіна на екстраординарні вчинки. Як ото колись Алєксандра Даніловіча Мєньшікова, - фаворита "Пєтра Вєлікаго", який по смерті патрона зазіхнув на престол. Цікаво, що, за версією Алєксандра Толстого, Мєньшіков теж був "пітєрскім" і до миті, коли запав у пам'ять майбутнього імператора, торгував пирогами у "Сєвєрной Пальмірє". Так ось саме цього вискочку у своїй українофобській поемі "Полтава" ще один імперець Пушкін назвав "полудєржавним властєліном".
"Словесний пронос", - ось і все, на що спромігся Путін, відповідаючи на пряме запитання про оцінку американського лідера. Знаючи ставлення Байдена до попередника, кремлівський блазень прагне роз'ятрити саме цей світоглядний конфлікт, наполягаючи на "неповноцінності" нинішнього президента США – "кар'єриста, якому може забракнути імпульсивності". "Навіть зараз я вважаю, що колишній президент США пан Трамп - екстраординарна особистість, талановита особистість, інакше він не став би президентом США".
Я не даремно вжив щодо Путіна слово "блазень". Хитрий владолюбний маніяк, він прагне вскочити у мейнстрим сучасної геополітики, у якій гору беруть шоу, видовища на межі фарсу, балаганна естетика та нічим необмежений популізм. Кому-кому, а українцям, які необережно повелися на схожі візуально-лінгвістичні ефекти і мають тепер при владі клоунократію, такий тренд вже залив сала за шкіру, хоча не минуло ще й половини каденції Зе!.
Однак Путін, цей "полудєржавний властєлін", йде далі. Прагнучи підкреслити власну, виплекану і необґрунтованими амбіціями, і запопадливими "холопами" велич, він береться аналізувати НАТОвські перспективи України. "Можливо, просто вони йому (Зеленському. – Авт.) сказали: "Знаєш що, ти зарано виліз, рано ще про це говорити. І не до місця ти виліз, тому що зараз намічається зустріч на вищому рівні двох президентів. Чого ти нам заважаєш? Псуєш нам обстановку перед самітом?". Гей би він, - Путін, - рівня Байдену, і здатен змінити його думку про важливість України – форпосту боротьби з необольшевицькою Росією.
Необольшевизм вилізає з путінської маячні, мов шило з мішка. Він усюди, - у його історичних догмах, у поглядах на світову політику, у ставленні до російської опозиції. "Більшовики, організовуючи Радянський Союз, створили, в тому числі, союзні республіки і Україну", - вальяжно розпатякує Путін. І наголошує: росіяни (у його розумінні – нащадки большевиків, мабуть) є корінним народом України. А заперечувати це – "не просто некоректно, це смішно і безглуздо". "Як бути? Сам Зеленський єврей за національністю, я не знаю, у нього, може, там кров намішана. Що робити ось з цими людьми? Їм що, зараз, як у нацистській Німеччині, мірятимуть черепи, інші частини тіла циркулем і визначати, як там визначали справжнього арійця чи несправжнього? Визначати справжнього українця чи несправжнього?".
Ну, важливо, щоб "справжністю – несправжністю українців" опікувалися інші, - лише не Путін. Про такий штиб опіки ми знаємо зі своєї кількасотрічної історії, особливо зі семи літ сучасної російсько-української війни. І те, що Путін намагається подавати як суто фашистський винахід, насправді було щоденною, щогодинною практикою його духовних наставників з ЧК-ОГПУ-МҐБ-КҐБ. Вони успішно ділили людей на "першосортних і другосорних", застосовуючи при цьому критерії лояльності і партійності.
Тому зараз, після чергових одкровень "полудєржавного властєліна" надзвичайно важливими є відповіді на кілька запитань: "Пане Зеленський, це оцій особі ви так прагнули зазирнути у вічі? Це із цим персонажем з минулого ви хотіли домовлятися "десь посередині"? Це ви казали про можливість "миру" з Росією Путіна?".
Чи здатен Зеленський, зі всім своїм акторським талантом, відверто відповісти на ці запитання? Чи знову, за звичкою, сховається у "доміку", вважаючи що "я – не я, і хата – не моя"? ДумайТЕ, - пане президенте…
