"ПОПОВ У КИЄВІ" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

"ПОПОВ У КИЄВІ" - Дмитро "Калинчук" Вовнянко

Знаєте, а мене результат кандидата в мери від ОПЗЖ Олександра Попова – не здивував. І от чому.

По-перше, я дуже гарно пам'ятаю помаранчеву революцію 2004 р. - і особливо все що було після неї. Я гарно пам'ятаю як в той час коли я бігав на Майдан, і коли мене за помаранчеву стрічку вітав ледь не кожен перехожий, мені всерйоз здавалося, що весь Київ - з нами. Але. Майдан закінчився. Я повернувся на роботу - конструктора у великій виробничій фірмі. І раптом відкрилося, що не тільки в масштабах Києва, а й біля мене на роботі було до біса людей, які до Майдану ставилися м'яко кажучи, скептично. А ще було чимало осіб які Майдан і його учасників відверто ненавиділи. І стосувалося це далеко не тільки вихідців зі сходу. Шоком для мене було, коли я-запорожець спілкувався з противником Майдану - галичанином, тобто людиною що виросла в Галичі на Львівщині.

Ну а вже коли після Майдану не потекли жадані молочні ріки і кисільні береги, я на роботі став себе відчувати просто в оточенні янучар. Вони були балакучі. Вони весь час ремствували, що навколо все не так - і не безпідставно. Вони весь час глузували з переможців Майдану - словами "Української правди" та "Дзеркала тижня".

Ви питаєте, чому я так лояльно ставлюся до прибічників ЗЕ і закликаю не проявляти до них агресію? То ви не бачили мене в тих умовах. Знаєте чим я вгамував тоді колег-янучар? Я став демонструвати зразковий оптимізм, ввічливо пояснювати їм що вони помиляються, ще - я розповідав їм що в мене стало краще за майданної влади - і таки знаходив приклади. Подіяло – їхній лемент добряче притух, а кілька колег всерйоз замислилися щодо своїх переконань. До речі, матеріальне моє становище тоді теж непогано поліпшилося – оптимізм в поглядах, таки сприяє успіхові в справах, я переконався.

Вдруге історія повторилася під час Революції Гідності. Але ще більш жорстко. Тоді через травму та сімейні обставини на Майдані я бував нечасто, натомість кожного дня їздив на роботу і назад. І от скрізь - у метро, у маршрутках, у електричці, просто на робочому місці я не бачив ніякої масової підтримки Майдану. Я бачив інше - невдоволення тим що "перекрили центр" і ремства що "поки вони там байдикують, ми тут працюємо".

Я можу навести приклади і з періоду війни, коли два абсолютно україномовних дядька просторікували в трамваї що з Путіним треба дружити, а війна – то все політики і Порошенко. До чого я це розповідаю? До того, що люди такі – навколо. Серед нас. Вони не гинули на фронті. Вони не засинали на ящиках, пакуючи вантажі у волонтерів. Вони втомлювалися від війни на диванах і тряслися в очікуванні мобілізації. Так, більшість з них у 2019 р. проголосували за зелених. Тепер вони розчарувалися у зелених і голосують за «міцних господарників». Нічого дивного. Вже повірте – ці люди на іншу планету не улетять. Вони будуть завжди – серед нас.

Єдине що радує – Попов набрав менше 10% голосів. У той час як Кличко (рахуйте – «Удар» + «ЄС) разом з Притулою – 53,2% (за екзит-полами). Так, ОПЗЖ має свій базовий електорат, який ще довго нікуди не подінеться. Але виборця патріотичного у рази більше. Все решта – тільки словесна еквілібристика.

Дмитро "Калинчук" Вовнянко

Loading...