Це добре, звичайно, але діалог запізнілий років на двадцять, а тому не дуже радує.
Нагадаю, що з початку 90-х і аж до 2022, Артємій почувався в Україні, як удома. Його проєкти з прідиханієм сприймали в модних київських тусовках, він мав тут кілька квартир, київська дизайнерська «Студія Лєбєдєва» продовжувала працювати навіть після початку війни і його крінжових заяв про «блискуче захоплення Криму», «фашизм на Майдані» та «нєбєсний полтіннік» в контексті Небесної сотні.
Окрім того, у 2017 році, після візиту в «ДНР» приїхав до Києва і, виступав у клубі Mezzanine на Подолі. Організатори пояснювали, що Артємій -- яскравий представник «касты скандальных дизайнеров», тому не запросити його було просто неможливо.
До речі, колись влітку на початку чи в середині 2000-х я потрапила в одну веселу компанію медійників і політтехнологів, куди прийшов і Артємій. Було багато алкоголю, музики і жартів. Я якраз днями повернулась з Криму, і ми з колегою обговорювали лівадійський грузинський ресторан, який любив Кучма. Мова зайшла про кримські курорти. Раптом Артємій підняв келих і, кривляючись, сказав: «Вы нам еще за Севастополь ответите». Усі голосно зареготали з цієї цитати культового (в Україні також) "Брата-2". Усім було приємно усвідомлювати, що вони не якісь упороті мудаки, а люди без упереджень і з широким світоглядом, які на рівних спілкуються із московським тусовщиком.
У Артємія є мама, письменниця Татьяна Толстая, яка теж ніколи не приховувала свого імперства. Це відчутно ще у її позиції на Ліссабонській конференції з літератури 1988 року, у пасажах щодо російських танків у "так называемой Центральной Европе". Потім її постійний стьоб щодо Заходу і Америки, потім жовч щодо Помаранчевої революції і зараз логічна підтримка війни. Так ось, нагадаю, що Толстая була запрошеною special guest на Форумі видавців у Львові 2013 року, зібрала цілий театр глядачів, сиділа поруч з достойними людьми, -- Еммою Андієвською, Валерієм Шевчуком, Зиґмундом Бауманом.
Якщо ви думаєте, що я все це нагадую суто з вредності, то ви, звісно, праві. Але ви помиляєтесь, якщо вам здається, що ця засліпленість і відчуття вторинності щодо росіян подолані і про це не варто говорити. Це у нашій бульбашці вони подолані. Для багатьох впливових середовищ, людей з владних орбіт, усі ці толстиє, «елєктронікі», лєбєдєви, навіть красиво послані Лібкіним, далі культурно близькі.
