2 січня разом з дружиною Оленою президент Володимир Зеленський заявив «Марафону», що «вибори президента і парламенту можливі лише після завершення воєнного стану в Україні».
Він вважає, що про вибори «ніде не говорять, окрім Росії й дехто говорить в Україні». Це він підтвердив і підкастеру Фрідману. З нюансами. Вони можуть свідчити, що глава держави твердо вирішив почати підготовку до переобрання на другий термін.
Він вперше не відкинув можливість їх проведення в умовах війни. Так, він роздумував, що «проведення виборів до завершення війни, що потребує розвʼязання питань із тим, як голосувати військовим та біженцям та змін до законодавства…».
Він вважає, що суспільство проти виборів: «Тому що ми хочемо вибори, яким ми хочемо довіряти. 8,5 млн виїхали за кордон, і інфраструктуру треба робити для голосування цим мільйонам людей. Мільйони людей на окупованих територіях, я не кажу про окупацію 14 року навіть, я кажу про окупацію ось зараз – що робити з цими людьми. І одне з найсправедливіших виглядає – як голосувати без мільйона військових?».
І далі – найцікавіше: «Тобто якщо вибори влаштовувати під час війни, то треба змінювати законодавство зі зміною системи голосування». Президент глибоко в темі.
Він розуміє, що підтримувати весь обʼєм внутрішньої й зовнішньої легітимності лише відсилкою до дії воєнного стану вже недостатньо. Потрібні інші кроки. Звичайно, їх можна спробувати зробити, не вдаючись до ризикованих виборів, про що ми неодноразово писали.
Але у глави держави немає радників достатнього інтелектуального рівня, здатних до створення нових правових ідей в системі рамок демократії й верховенства права. Його команда шукає максимально надійний і виграшний варіант для його переобрання виборів. Як власної гарантії.
Президент Зеленський розуміє, що в основі можливих воєнних виборів має лежати перехід від паперових інструментів до цифрових фіксацій волі виборців: «Думати про онлайн голосування всі бояться через різні атаки, кібер тощо, але думати тоді над цим потрібно».
І закінчив він в стилі досвідченого політика, який вже прийняв рішення, але ще не готовий його висловити прямо: «Є можливість закінчити війну у 25 році; він та його родина не замислювалася серйозно за участь у наступних виборах; чи він буде балотуватися на другий термін залежатиме від того, як завершиться війна, від українців і від його власної сімʼї».
Президент Зеленський став на виборчі лижви. Класичними прикметами є не лише соціологічні заміри довіри до президента Зеленського різними моніторинговими групами, де його рейтинг з 90% в травні 22 опустився до 52% в грудні 24, але й нещадні удари в соцмережах по його основному опоненту Петру Порошенку.
Політтехнологи Офісу помилкового вважають його здатність до реінкарнації, як це зробив Трамп. Петро Олексійович так і не зміг стати ідеологом, прапороносцем українського супротиву агресії Росії. В принципі, він так і залишився на невеликій і своєрідній маргінальній сцені різномастих радикалів, які не прийняли Зеленського.
Його електоральна база, попри його відчайдушне і надзвичайно демонстративне волонтерство, не зросла, а зменшилася. Можливо, це повʼязано і з тим, що Порошенко вважає себе гросмейстером-комбінатором. Суть політичної комбінації полягає в тому, щоб переконати Залужного обʼєднатися з ним в боротьбі за владу. Забезпечивши собі посаду премʼєр-міністра України. Безпрограшний варіант.
Справа в тому, що наступним президентом найбільше шансів має стати воєнний. Інсайдери доносять, що після Вашингтона Єрмак зустрічався з Залужним у Лондоні, пропонуючи йому увійти в команду Зеленського.
В обмін, чи то на посаду спікера, чи навіть премʼєр-міністра. Вже і негайно. Із Львівської політехніки потекли плітки, що в ній готують місце ректора для премʼєра Шмигаля.
Читаючи паралельно першу книгу «Моя війна» фельдмаршала Манштейна «Втрачені перемоги», видно, що Залужний має потенціал стратега, який він тільки розвиває у собі.
Повернення його тепер вже в стратегічну політику України премʼєр-міністром чи міністром оборони, могло би позитивно вплинути на лідерство Зеленського і створити шанс хоча б на якісь зміни, що вже перезріли.
Залужний, окрім веселих картинок з собою, дружиною і талановитими дітьми, мовчить. Соціальні мережі розганяють погрози в його адресу порушити кримінальні справи за невдалий початок війни.
Проте, коли вибори будуть оголошені, це вже не буде мати жодного значення. За президентство буде боротись неймовірна кількість молодих, нікому не відомих, різномастих героїв. В конкуренції з політичними мастодонтами.
На сцену також виходить Юлія Тимошенко. Після Юрія Бойко. Найближчим часом ми побачимо 52 річного радикала, майора чи вже полковника, комбата безпілотної авіації 63–ї механізованої бригади ЗСУ Олега Ляшка.
Карусель виборів безперервно крутиться не тільки в країнах союзників, але і диктатурах.
В Росії цього і наступного року очікуються масштабні вибори в Держдуму і губернаторів. Їх енергія, незалежно від нашого бажання, буде затягувати Україну у вир політичної боротьби і змагань, в яких ми можемо перемогти і піднятись вище по сходах демократії. Або впасти, розбитися на уламки, які прийдеться склеювати наступним поколінням.
