До наступних віборів Президента Україна має стати парламентською республікою, - вважає політолог Тарас Кузьо, повідомляють "Спектр Новини" із посиланням на
"Газета.ua".
Чому Петро Порошенко на посаді президента виявився настільки неадекватним викликам часу?
– Порошенко завжди був у системі. При Кучмі, Ющенку і Януковичу. 16 років тому був одним із засновників Партії регіонів. Він – типовий бізнесмен. Ніколи не мав ідеологічних переконань. Легко підлаштовується. Як не вийшло стати лідером Партії регіонів, пішов у "Нашу Україну". Йому однаково, яка партія.
Ні Ющенко, ні Порошенко навіть не намагалися воювати з корупцією, створити державу з верховенством права. Захід весь час говорить: потрібно, щоб найбільші злодії сіли в тюрми. Хто перший – запитання до влади. Про яку демократію йде мова, коли в країні можна красти, вбивати людей, зраджувати – і не бути покараним? Немає справедливості. Через це – величезна прірва між суспільством і владою. Довіра до неї та державних інституцій падає. А отже, менше громадян платитимуть податки. В Україні вже 20 років "у тіні" перебуває близько половини економіки. Олігархи відправляють гроші за кордон. Тому уряд не має коштів. Це видно з того, як живуть військові в АТО.
У чому полягають головні помилки президента?
– Порошенко бавиться з Шокіним, але він не обдурить ні українців, ні Захід. Це третій генпрокурор, який нічого не здатний робити. Президент відправив його на канікули, той повернувся й думає, що про нього забули, можна працювати далі.
Ситуація схожа на 2007 рік. У країні зростає криза довіри до президента, до того ж відчувається втома від України на Заході. Порошенка непокоїть рейтинг. Відновити популярність президента просто: треба посадити кількох людей. Але він боїться. Бо теж олігарх, хоч не такий великий, як Ахметов, Коломойський чи Фірташ. Для нього це як відкрити скриню Пандори.
Порошенко повторює помилки Ющенка, але його доля буде гірша. Під час помаранчевої революції не було кровопролиття. А в Революції гідності загинули багато людей, і ще нікого за це не посадили.
Чия це персональна відповідальність?
– Президента. Бо він контролює Генеральну прокуратуру, Службу безпеки.
В українській прокуратурі працює 15 тисяч людей. Не зрозуміло, за що вони отримують зарплату. У Сполученому Королівстві з населенням 60 мільйонів – 8 тисяч прокурорів. В Україні за 25 років за резонансні злочини нікого не ув'язнили. Влада досі не хоче знати, хто дав команду вбити Георгія Гонгадзе. Хоча ще 10 років тому всі писали, хто це зробив.
За 25 років незалежності стало зрозуміло: національна культура українців більше схиляється до парламентської системи. Отже, потрібно змінювати Конституцію. Прикладом може бути польська. Варто це зробити до наступних президентських виборів. Щоб новий глава держави почав виконувати свої обов'язки за нової політичної системи.
Як вирішити проблему олігархів?
– Порошенко цим не займатиметься. Він сам олігарх.
Захід має перестати позитивно ставитися до грошей олігархів з України. Є країна, в якій поширена корупція, і місце, куди відправляють кошти. Одне без іншого не працює. Олігархи крадуть в Україні, однак не довіряють місцевим банкам. На Заході приймають ці гроші.
У США є багато експертів, консультантів, які користуються грошовою допомогою з України. Brookings Institution, Міжнародний інститут економіки отримали фінансування з фонду Віктора Пінчука. У Фонд Гілларі Клінтон він також перерахував 10 мільйонів доларів. Ахметов вкладав гроші у США. Дмитро Фірташ дав 2 мільйони доларів на Меморіал жертвам українського Голодомору у Вашингтоні.
Можна всіх олігархів ув'язнити або вимагати від них сплати одноразового податку. Він має залежати від величини бізнесу. Частину цих грошей – зберігати в Нацбанку, а решту покласти в спеціальний фонд. Кошти з нього витрачати, наприклад, на Збройні сили.
Про яку суму йде мова?
– Величезну. Не менше 20–30 мільярдів доларів.
Але не можна воювати з олігархами і не піднімати питання засобів масової інформації. Вони впливають на політичну ситуацію через телебачення. Вихід – забрати частину через реприватизацію.
Хто буде наступним прем'єр-міністром?
– Якщо Порошенко підтримає Гройсмана, його рейтинг впаде ще більше. Вся критика буде спрямована проти президента. Зараз вона розділена. Економічна, соціальна, фінансова – проти Яценюка. Війна, корупція – проти Порошенка.
Призначення прем'єром Наталії Яресько позитивно сприйме Захід і критикуватиме Москва. Говоритимуть, що американці контролюють український уряд. Але це їхні проблеми.
Як вийти з політичної кризи?
– Сьогодні немає такої політичної кризи, як при Ющенку. Тоді сварилися за кожної нагоди. Вже навчилися: це треба робити за зачиненими дверима. Усі політичні сили розуміють, що не можна повертатися до публічних сварок. Слід бути поміркованими, аби не дати Росії приводу втручатися.
Яким бачите майбутнє Мінських угод?
– Вони померли. Коли спостерігачі ОБСЄ ввечері йдуть пити коктейлі у свій готель, сепаратисти починають стріляти. Після Мінська-2 загинули понад 100 військових.
Є три альтернативні бачення. Медведчук пропонує змінити "голів" ДНР і ЛНР на губернаторів – Ахметова і Бойка. Але проблем це не вирішить. Це будуть маленькі країни Ахметова й Бойка.
Друга пропозиція радикальна: сказати, що ЛНР і ДНР – окуповані Росією території і платити за все має Путін.
Третій варіант: розділити Мінські угоди на питання національної безпеки й політики. Доки не вирішиться перше, не можна братися за друге. Це правильна позиція. Зараз Росія, Франція та Німеччина вимагають від України то "особливий статус" для окупованих територій, то виборів там. Але демократичні вибори можливі, коли на Донбасі не буде російських військ.
Також слід змінити нормандський формат на будапештський. Росія, США і Велика Британія підписали Будапештський меморандум, гарантували цілісність кордонів України. Дивно, що Вашингтон і Лондон не присутні на переговорах.
Що зміниться, коли вони долучаться?
– Під час Мінська-1 і Мінська-2 видавалося, що Франція та Німеччина співпрацюють із Москвою й тиснуть на Київ. Присутність США і Великої Британії забезпечить баланс. Вони ніколи не мали проросійських поглядів.
Чи можна чекати від Росії зміни курсу щодо України?
– Ніколи. Росіяни ненавидять нас значно більше, ніж ми їх – якщо порівняти опитування. Українці мудріші. Переважно ненавидять Путіна, Держдуму й уряд, а не російський народ. А в Росії навпаки: всі українці, які не підтримують "русский мир", – фашисти. Це буде тяжко змінити. Зокрема, й через те, що Путін правитиме, доки житиме, а доки житиме – залишатиметься теперішня політика щодо України.
Але навіть якби він завтра помер, лінія Москви щодо України особливо не змінилася б. Росіяни не можуть повірити, що українці – окремий народ і що українська держава має право існувати. Вони переконані: українці, які не підтримують позицію Росії і членство в Євразійському союзі, – фашисти й запроданці.
Справа у пропаганді?
– Пропаганда не буде ефективна на порожньому місці.
Кремль думає, що розуміє Україну. Але це не так. Для нього російськомовні українці – це росіяни, прихильники "русского мира". Як виявилося – ні. Дві третини вояків АТО – російськомовні. Якби вони не підтримали Україну, сьогодні російська армія контролювала б так звану Новоросію. Вона ж не контролює навіть повністю Донбас.
Для вступу України в НАТО та ЄС потрібно не менше 25 років, вважає президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.
– Він це сказав через референдум у Нідерландах щодо Асоціації ЄС з Україною (відбудеться 6 квітня. – Країна). Скоріше йдеться про наступні 5–10 років. Найбільше, що можемо отримати сьогодні – це інтеграція в Євросоюз без членства.
Багато країн Європи готові до максимальної економічної інтеграції, але не до політичної. В останній вбачають втрату суверенітету. Виник конфлікт. На його тлі зростає рівень підтримки націоналістів і популістів. До того ж Росія посилила потік біженців до Європи, ввійшовши в Сирію. Це на руку крайнім правим, а вони – проросійські.
Щодо голландського референдуму, то він не про Україну, а проти Брюсселя.
В яких країнах ЄС найбільш виражені настрої проти Брюсселя?
– Є такі, що потребують Євросоюзу, і такі, що не потребують. Серед перших – колишні комуністичні країни Південної і Східної Європи. У Болгарії, Румунії, Греції, Україні страшенно погані урядові структури – величезна корупція, недовіра до влади, політиків. Їхні громадяни хочуть ігнорувати Афіни чи Київ і звертатися одразу в Брюссель.
Країни ж із міцними урядовими структурами – скандинавські, Велика Британія – менш прихильні до Євросоюзу. Їм потрібна тільки економічна інтеграція.
Якою буде політика США щодо України й Росії найближчими роками?
– Головне – це військова допомога Україні. Конгрес – верхня і нижня палати, республіканці й демократи, підтримують її надання. Президент Обама зупинив її виділення. Після виборів (8 листопада. – Країна) це може змінитися.
Із кандидатів у президенти, які залишилися – Трамп і Клінтон, – Гіларі найбільше відповідає інтересам України. Хоча треба пам'ятати, що вона працювала держсекретарем при Обамі. Тоді запускали політику "перезавантаження" відносин із Росією після війни в Грузії.
Чи розпадеться Росія?
– Не думаю. Але можуть бути сепаратистські проблеми. Крім того, росіяни легко заводять собі ворогів. Підтримали Башара Асада в Сирії, тільки щоб показати: дивіться, ми знову потужна держава. Але тепер мільярд мусульман-сунітів по всьому світу – їхні вороги.
Саудівська Аравія й інші країни, які контролюють ціну на нафту, не підвищуватимуть її. Це означає фінансові проблеми для Москви і, можливо, протести в країні. Росія не скористалася високими цінами на нафту, щоб модернізувати економіку й зменшити залежність бюджету від нафтогазових доходів. Елементарно крали гроші.
З чотирьох країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай. – Країна) три йдуть угору, це – в майбутньому потужні держави. Росія ж занепадає, тому створює проблеми в міжнародних системах, ігнорує угоди. Китай цього не робитиме, бо знає: йому в цьому середовищі розвиватися.
Коли нинішня українська еліта зійде з політичної сцени?
– Суспільство, громадяни значно більш європейські у своїх цінностях, ніж так звані еліти. Це було очевидно після помаранчевої революції, це ж бачимо й нині. Дежавю: політичні сили, що конкурували при Ющенку й до нього, знову борються за першість. Це Порошенко, Тимошенко. Значить, в елітах змінилося мало що. Можливо, інакше буде через 5–10 років. Тоді більше можливостей матиме покоління людей, які тепер уперше прийшли в парламент.
Якою може бути роль Надії Савченко після повернення в Україну?
– Вона не обов'язково стане хорошим політиком. Могла би бути продуктивнішою, наприклад, у волонтерській допомозі війську.
Її обрали нардепом від "Батьківщини". У Верховній Раді, очевидно, критикуватиме Мінські угоди, політику Росії щодо України, слабку увагу президента й уряду до потреб солдатів в АТО. Також вимагатиме, щоб опинились за ґратами люди з оточення Януковича і бійці "Беркута", які розстрілювали майданівців. Савченко критикувала б призначення Гройсмана прем'єр-міністром, яке стане початком повільного кінця для Порошенка.
Р.S.
Тарас КУЗЬО, 58 років, політолог, науковий співробітник Центру політичних і регіональних досліджень Канадського інституту українських студій та співробітник Центру трансатлантичних відносин, факультету міжнародних відносин Університету імені Джона Гопкінса (США). Народився в місті Галіфакс, Велика Британія. Мати – італійка, батько – українець. 1942 року німці вивезли Джозефа Кузьо на роботи до Німеччини. 1947-го перебрався до Великої Британії, але ніколи не приймав тамтешнього громадянства. 1997 року став громадянином України. 1999-го вперше голосував на виборах. Тарас Кузьо отримав ступінь бакалавра з економіки в Сассекському університеті, магістра з радянських і східноєвропейських студій – в Лондонському університеті та ступінь доктора політології – в Бірмінгемському університеті у Великій Британії. Закінчив постдокторантуру в Єльському університеті (США). Автор і редактор 14 книг, зокрема ”Ukraine: Democratization, Corruption and the New Russian Imperialism” (2015), ”Open Ukraine. Changing Course towards a European Future Democratic Revolution in Ukraine” (2011), ”From Kuchmagate to Orange Revolution” (2009) і ”Theoretical and Comparative Perspectives on Nationalism” (2007). Також є автором 5 аналітичних монографій, 25 розділів у книгах і 75 наукових статей з питань посткомуністичної та української політики, націоналізму і європейської безпеки. Із дружиною Оксаною живуть у Гаазі. До того 14 років мешкали в Канаді. Має двох братів. Один живе в Англії, другий – у Саудівській Аравії. Захоплюється гірським і велосипедним туризмом
