Хочеться про щось світле, яке так само заскочує нас зненацька, але не травмує, а лікує.
Про щось таке, що в голівудських фільмах з хепіендом звуть "чудесним порятунком".
Воно має існувати у нашому Всесвіті, де панує симетрія. Чорна матерія має урівноважуватися білою, раптові катастрофи - не менш неочікуваними перемогами.
Чому б не назвати ці події, що сиплються на нас, як сніг на голову, але несуть з собою оптимізм - “білими єдинорогами”?
Бог створив єдинорога першим із звірів, і він міг залишитися в Едемі, але пішов за вигнанцями Адамом і Євою, щоб дарувати їм рандомні миттєвості щастя у несправедливому світі.
У середньовічній Європі Єдиноріг був емблемою Діви Марії, а його ріг попереджав людей про загрозу отруєння. В Азії його фігурки закопували під підлогою оселі - на щастя. За всіма легендами й повір’ями, зустріч з Білим Єдинорогом передує везінню. А легенди й повір’я, як відомо, не брешуть.
Чому ж навколо нас самі чорні лебеді, а єдинорогів не видно? Може це наш зір так сфокусовано, щоб ми помічали лише нещастя, а без раптовості в щасті можна й обійтися?
А може, це тільки так здається і, якщо поревізувати своє життя, то кожен, згадає миттєвості, коли йому відверто щастило, коли дивовижним чином збувався старий як світ тост: “за успіх безнадійної справи”?
Та й у нашій спільній історії хіба такого не траплялося? Згадаймо лютий 2022, коли європейські дипломати вже прощалися з Україною. Коли найкращі розвідки світу не давали ламаного шеляга за наше спасіння. А воно відбулося!
Закордонні аналітики засвідчили тоді щасливий збіг обставин — присутність потрібних людей в потрібному місці, неочікувано плідна тактика бою з танками, помилки ворога в логістиці, їх застарілі карти, погода, зрештою...
А наступ на Харьківщині, наче б і авантюрний, але такий успішний, хіба не змусив повірити: нам таки щастить! А повернення в Україну Херсону — коли росіяни з міста просто зникли, як роса на сонці?
Звичайно, усього цього не відбулося б, якби не мужність наших військових. Бо, як каже старий єврейський анекдот: щоб тобі крупно пощастило, треба, як мінімум, придбати лотерейний квиток...
Поглянемо глибше в історію. Хіба не дивовижною була перемога Майдану в 2014 році, у той самий момент, коли все здавалося — гірше нікуди?
А саме здобуття незалежності в 1991 році, неочікуваної для 98% українців?!
У книгах теоретиків війни зустрічаю загадковий для мене, цивільної людини, термін - “стратегія дива”. Це — притаманний багатьом видатним полководцям розрахунок на удачу, який дозволяє слабкому подолати сильного, бідному на ресурси - того, хто в них купається, одинаку з кулеметом — зупинити потужний наступ.
Математики від військової науки стверджують, що результат бою має ймовірнісний характер і обчислюється формулою Гаусса - Остроградського. Інтуїція, передчуття майбутнього дозволяє значно збільшити цю ймовірність на свою користь.
Як спіймати мить удачі? Античного бога везіння Кайроса афіняни зображали з довгим чубом на лобі і лисою потилицею. Вхопити його за волосся, кинувшись навздогін — марні сподівання. Єдина можливість - відчути його наближення і кинутися навперейми.
...У студентські роки в романі французького письменника Сартра натрапив на одну “екзистенційну” теорію.
Суть її в тому, що у житті кожної людини трапляються так звані “виграшні ситуації” - хвилини, які здатні докорінно змінити плин життя в кращий бік. І треба навчитися бачити їх наближення.
«Істинне начало виникає як поклик сурми, - пише Сартр, - як перші ноти джазової мелодії, воно жене геть нудьгу, ущільнює час. Ти гуляєш, зійшов місяць, ти нічим не зайнятий, трохи спустошений. І раптом тебе пронизує думка: “Щось відбулося”. Що завгодно — може у пітьмі щось хруснуло, чи на вулиці промайнув якийсь силует. Але цей незначний рух, який не схожий на інші, ти це одразу відчуваєш — передує якійсь доленосній події, обриси якої ще губляться в імлі. І ти кажеш собі: “щось починається...”
А ще це схоже на ілюстрації в старих книгах, які вклеювалися окремими сторінками.Тут, розповідає героїня Сартра, була “одна тонкість” — сцена, змальована на вклеєній картинці, ніколи не співпадала з текстом на найближчих сторінках — щоб знайти опис подій, треба було забігти на тридцять сторінок наперед”. Втім, вхопивши швидким поглядом сюжет картинки, ти уже можеш дізнатися: із чим зіткнешся в непрочитаному ще книжковому майбутньому.
Схоже відбувається й з “виграшними ситуаціями”.
“Це - ситуації, яким притаманні рідкісні, дорогоцінні властивості, якщо хочеш — стиль”, написано в Сартра.
Але відчути їх - замало. Треба вміти ними скористатися, не згаяти момент, зробити правильний крок, наважитися на єдино правильний вчинок.
Читаємо Сартра далі:
“Кожна “виграшна мить” має прихований сенс, який треба вилущити з неї і довести до досконалості; - розповідає героїня роману. -Треба зробити певні рухи, вимовити певні слова.
И тут виникає запитання, а чи хочеш ти перетворити цю виграшну ситуацію в “довершену миттєвість”?
– Тобто, виграшна ситуація — це сировина, її треба обробити?- запитує її супутник.
– Саме так,- каже вона. – Спочатку треба опинитися в якихось виняткових обставинах, а потім відчути, що вносиш в них порядок. Якщо всіх умов дотримано — миттєвість стає довершеною.
-Це свого роду мистецтво?.
– Ні - заперечує вона.- Це — обов’язок. Виграшну ситуацію ти зобов’язаний перетворити в довершену миттєвість. Це питання моралі...”
“Довершені миттєвості” - можливо, й є фактом перемоги в безнадійній ситуації, джекпотом, роял-флешем долі, Білим Єдинорогом, осідлавши якого, ти вирвешся з будь-якої халепи.
Що ж вони таке, ці миттєвості?
Можливо, це те, що філософ К’єркегор називав “екзистенціями справжньості”, а його колега Хайдеггер відчував як Дазайн (слово, над перекладом якого з німецького десятиліттями сушать голови філософи, це щось на кшталт: “ТутБуття”)?
Можливо, для Шпенглера саме це було “пробудженням пильності”, а для Ніцше - “стрибком в невідоме як повернення додому”?
Можливо, саме це Аврелій Августин сформулював як “присутність майбутнього в теперішньому”?
І хтозна, можливо, ми перемагали на початку війни саме тому, що в нас “прорізалося” це відчуття майбутнього, притаманне гарячому серцю й юнацькій вірі в диво? А потім подорослішали, почали покладатися на ретельне стратегування, розрахунки, військову арифметику...
І хтось, хто покликаний нюхом відчувати “виграшні ситуації”, вийшов покурити?..
У молодості, яка припала на 80-і роки, коли майбутнє летіло на нас, як камінь з пращі, я намагався керуватися підказками Сартра, силився побачити прикмети настання “виграшних ситуацій”, знайти вірний хід, щоб перетворити їх на “довершені миттєвості”. І іноді це вдавалося. Багато чого з того, що потім зі мною і моїми друзями сталося, я зміг передбачити...
Мабуть, все наше покоління було провидцями.
Здавалося, що ми, як із високої кручі над рікою бачили темні хвилі могутньої повені прийдешнього, яка, ламаючи греблі, стрімко насувалася на нас.
Ми помічали переляк в очах старшого покоління. Але нам не було страшно.
Ми, як давні карпатські плотогони, впиралися ногами в слизькі, рухливі стовбури, скермовували їх на бистрину й летіли, оповиті бризками майбутнього - в якому ні на мить не сумнівалися…
Давно минули ті роки, і здатність за першої нагоди уміти скочити верхи на Білого Єдинорога поволі зникла. Ми вже старі, і більше живемо в минулому, ніж у прийдешньому.
Вслухатися в звучання часу й почути поклик сартрівської сурми — то вже уміння і справа нових молодих. І не просто справа, а, як казала героїня французького роману, “моральний обов’язок”. Ні на мить не сумніватися в удачі, впіймати і вчепитися в неї смертельною хваткою — це страшенно важливо сьогодні! На зло усім чорним лебедям...
