Є одна штука, яку на хліб не намажеш, і до якої так швидко звикаєш, що не помічаєш, доки вона є. Але без якої стає страшно і незатишно, як у білизні серед натовпу, коли вона зникає. Називається «авторитет держави» у тебе за спиною.
Я впевнена, що більшість наших співгромадян прогортає повідомлення про вирок Віталію Марківу, не читаючи далі заголовка. «Мене це точно не стосується, я ж не воював».
Так, дорогі наші хитромудрі друзі. Ви не воювали. Але будьте готові до того, що українці за кордоном тепер апріорі винна сторона. ДТП за участю українця – тисячний штраф, позбавлення прав, піврічне ув’язнення, і не на вибір, а у сукупності. Бійка? Шерше ля українця, він мусив десь пробігати. Конфлікт з роботодавцем? Неякісний товар? Хазяйка виселяє з квартири? Університет підняв вартість навчання? Скасування рейсу?
Ну, не знаю. Придумайте щось, спробуйте їх розжалобити. Попросіться там, знайдіть правильні слова. Надо-ж-дать, ви розумієте?
За вами тепер немає структури. Навіть якщо вам дуже пощастить, і на ваш панічний дзвінок приїде консул, ефекту від такого приїзду не буде. Форма є, зміст зник. За вас тепер нікому вписатися.
Два місяці, два нещасних місяці знадобилося, щоб злити у каналізацію результати титанічної роботи. Ця робота велася на всіх фронтах, буквально. В АТО, де наші тримали оборону з усіх сил. На дипломатичному, де задовбали всіх, кого можна і кого не можна, де у Меркель починалась мігрень від вигляду Порошенка. На побутовому, де кожен із нас пам’ятав, що ти насамперед громадянин України, а вже потім рядова «Оленка» чи «Іванко», і ніс свою обгортку від морозива триста метрів, щоб не дай боже не кинути під ноги.
А попереду, як ми пам’ятаємо, міжнародні суди з Газпромом. Суди за відшкодування майна, яке лишилося в окупованому Криму і на Донбасі. Повернення наших моряків та політичних в’язнів. Суди за визнання росії агресором, процеси по злочинах проти людства… Ой ні, це мрії з паралельної реальності.
Тут би хоч Україну не засудили за напад на росію. Ще будете ополченцям відкупні платити, зелені ви наші. Здобули.
Іноді мені здається, що навіть лісовий мох розумніший за вас. Той хоч сидить на одному місці, голосувати не повзає.
