Ну, ми маємо розуміти ( і тут я цілком погоджуюся з паном В'ятровичем), що наразі створюється новий потужний національний історичний міф. Один з тих, без яких неможливе формування справжньої нації. Міф про непереможний народ із незламним лідером на чолі.
І для майбутніх поколінь Зеленський буде таким самим уособленням нації, як, скажімо, Хмельницький, Мазепа, Грушевський, Петлюра, Бандера. Не більше й не менше.
А може, навіть (все залежить від того, як закінчиться війна) займе вищий, ніж дехто з них щабель.
А може й пам'ятник заробить для себе після смерті.
Національний же бо міф рідко коли змальовує реальну людину, а тільки ікону, образ, мрію народу про героя. Зеленський не поборов корупцію? При ньому не восторжествувало правосуддя? Він оточив себе підлабузниками?
І Петлюра, і Хмельницький, не кажучи вже про Мазепу були тими ще корупціонерами, інтриганами й авантюристами. І пройдисвітів у їхньому оточенні крутилося чимало. Але хто зараз про це згадує? На сонці плям не видно.
За що Зеленському така честь? Ми всі знаємо, за що.
Боневтік. Саме за це.
Бо ж більшість мною названих достойників (і не названих) вирішили за краще керувати спротивом на відстані, з еміграції.
А дехто й взагалі пішов відпрацьовувати пенсію до загарбника.
Можна довго сперечатися про те, що інший кандидат, якби став президентов, одразу розігнав би усіх орків, і Чонгару б не було, і оборонців Маріуполя не захопили бу полон і інше.
Можливо,. Але все це якбитологія.
Щасливий жереб випав Зеленському, йому тепер підраховувати загиблих на фронті і приймати на себе гнів і розпач матерів і вдів, йому шукати, що сказати людям, які в будь-який момент можуть залишитися без тепла й світла. Йому відповідати, якщо захід не дасть нам зброї. Йому вести народ до перемоги.
І плата за це - сторіночка в журнальчику...
Ми, сьогоднішні, добре знаємо,хто такий Зеленський, слабкість його й силу, щирість і брехню. Але те, що ми знаємо, не так важливо.
Наші нащадки знатимуть лише міф про нього. Не тільки нами, а й світом (як мінімум настраханою Європою) написаний і поширений.
І марно намагатися сьогодні цей міф побороти - цього не зможуть ані путінці, ані орбанівці, ані його політичні супротивники всередині країни.
Звичайно, Зеленський в ньому не головний, є й міф про Залужного, й міфи про бойових генералів, волонтерів, добровольців і героїчний тил. Але хтось має бути на вершечку піраміди, інакше не буває.
Національний міф - то насправді тонка, дещо цинічна й архираціональна річ. На ній будується моральний ресурс нації у війні. І без нього ніяк не впоратися...
