Це сталося років 3-4 тому. Вийшла я в обідню перерву випити кави до саду Шевченка. Весна, класно, птички співають, Шева, як завжди, суворо позирає з постаменту — красота.
І ось мимо чимчикує жінка років 70-ти з десь приблизно 5-річним хлопчиком. Бабуся та онук. Балакають про справи в дитсадочку так мило — приємна жіночка, приємний хлопчик. Раптом онук питає:
- Бабушка, а кому это памятник?
І тут стару перекособочило і підкинуло. І вона просто заволала на увесь сад:
- Аааа, это бандеровцы сейчас везде ставят памятники своему Шевченко! А памятники Пушкина сносят, русского великого поэта, чтобы только Шевченко бандеровский их был! А Пушкина везде убрали! Все попереименовывали!
Мені тоді дуже хотілося сказати щось приблизно таке: "Ах ти ж стара ватна піська, що ж ти дитині голову морочиш! Кому ото пам'ятник стоїть за два квартали? Хіба не Пушкіну? Чиє ім'я носить театр за рогом? А паралельна вулиця? Чи повилазило?"
Звісно, я нічого такого тоді не сказала, і ватна піська з онуком пішла собі далі, лаючи бандерівців.
До чого я розказала цю історію? Шановна міська владо! Не варто боятися того, що ви втратите ватний електорат, якщо позносите пам'ятники російським письменникам. У їхніх головах ці пам'ятники знесені ще в 2014-му році.
