Надихнуло мене на цей текст опитування в одній з українських груп у США. На запитання, що ви вважаєте найбільшим викликом після свого приїзду до Америки, відповідачі у трійку основних проблем (поряд з необхідністю починати своє життя з нуля та разючу різність менталітетів), на третє місце поставили ставлення до себе з боку українців, які приїхали до США задовго до 24.02. 2022.
Багато випадків, коли ставлення до нещодавно прибулих, буквально як до особистих ворогів. На цьому місці хочу зазначити, що за моїми спостереженнями, десь 20-30% новоприбулих або потрапили на територію США без вагомих на те причин (купили довідки або просто вирішили скористатись можливістю під шумок емігрувати), але 70-80% - це люди, які дійсно втратили житло, майно, залишились без близьких, або їх чоловіки воюють в окопах під Бахмутом.
І ось певна частина "старих" українців просто починає їх гнобити з такими аргументами:
▪️Ми тут починали з нуля, сраку рвали за свою легалізацію, працювали по 24 годин на добу, а ці новенькі хочуть одразу сісти на нашу шию та шию дядюшки Сема;
▪️Більшість закордонних українців голосували за Порошенка, а тому тут популярний ще й такий аргумент: от голосували вони за Зеленського - хай повертаються та сидять під бомбами, раз такого наголосували.
▪️І нарешті: нам самим знайти роботу дуже важко, а тут ще ці бідосі пруть - хай їдуть додому та піднімають Україну.
І ще... Тут мені в особисто прислали два скріни "старих" емігрантів - однієї зі США, іншої з Німеччини. Перша - якась безім`яна жіночка з Техасу з патріотичною аватаркою і підписом чи то Женя Українка, чи то Валя Українка, пише абсолютно російсько-іпсошну муть: "Мені соромно підіймати очі, коли американці дізнаються, що я з України - бо вони пов`язують мене з Зеленським."
А що ти зробила, курка іпсошна, щоб американці знали, що Україна - то не один Зеленський? Що Україна - то Крути, що Україна - це Голодомор, що Україна - то Київська Русь, Україна - то героїчний спротив державі-агресору, Україна - це країна героїв! Очі вона ховає...
Вона ж пише: "Приїжджають ці донбасята і розмовляють тут расєйскім язиком! Ненавиджу!" Так, є таке, і це наша спільна проблема. А що конкретно ти зробила, щоб тобі не було соромно за них? Наприклад, моя знайома сусідка-українка організували безкоштовні курси української мови для біженців зі Сходу України. Так от, за пешу добу записалось 198 охочих!!! Будемо й надалі розширяти мережу таких курсів, наразі шукаємо волонтерів.
Інша з Німеччини пише про українців, які "не так проголосували": "Я їх ненавиджу, але вимушена допомагати." І це при тому, що ті ж американці допомагають тим українцям, яким скрутно, тільки тому, що МОЖУТЬ.
Я вже наводив приклад, що одна американська сім`я прихистила дружину загиблого "Азовця" з дитиною, мало того - свою власну дитину американці назвали КВІТКОЮ на честь України. Але не написав, що перед цим українська родина відмовила їм в прихисті тільки тому, що вони розмовляють російською. Так прийми цих людей, навчи їх мові - покажи, що ти ЛЮДИНА!
Я сам прихильник "ЄС", але мені дуже не подобається тенденція, яка досить поширена серед закордонних українців: "Ах, раз ти голосував за не того, кого треба, так випий до дна свій вибір - йди, страждай і насолоджуйся своїм вибором!"
Більшість з нас - українці, а не малороси. Проте, як будь-якому суспільстві, пасіонарієв лише 15-20%. Інші просто пливуть за течією і думають лише про кусок хліба для своєї родини. Це не український феномен, а загальносвітова тенденція. Тому гнобити під час війни своїх же громадян (тут мова не про колаборантів і ждунів) - шлях до зміцнення "елітної" частини нації, але дорога до знищення державності. І тут постає просте питання: а що конкретно ти зробив для поєднання нації, а не для того, щоб розколоти її ще більше на радість агресору?
Якби українці вибрали правильний шлях у 1919 році, Україна наразі святкувала б 104 річниці своєї державності - від Дону до Сяну. Давайте не будемо повторювати старі помилки
