Трішки дивно спостерігати за тим, як наприкінці дев'ятого року війни в народі досі ходить якесь вкрай викривлене сприйняття бойових дій, явно засноване на якихось уривчастих образах Другої, якщо не Першої світової. І добре ще, коли таке в жінок пенсійного віку на основі осмислення розповідей батьків про попередні війни. Але коли в молодих хлопів, в яких ця війна третину життя йде і яким може самим довестись на неї дійти - зовсім ой.
Згідно цих уявлень, дві армії сидять повним складом одна навпроти одної в окопах в бруді по пояс. І весь час стріляють. Там нема Інтернету, нема вільного часу, нема взагалі нічого, тільки одна велика м’ясорубка. А якщо в тебе війна виглядає інакше, то ти не воюєш, а спиш собі в казармі на третій лінії, падло таке. А от якщо ти класний воїн, то ти особисто пристрелив три взводи супротивника, і ще одне відділення зарізав ножем Глок та тактичною ложкою. А як нє, то нє.
Проблема цього світосприйняття в тому, що точок перетину з реальністю в нього вкрай небагато. І навіть важко визначити, з чого почати розвінчування.
Можливо, з того факту, що навіть у найгарячіших місцях війна - це 10% жаху та 90% нудьги, коли не відбувається нічого, але уважним бути треба. Із зменшенням гарячості перший відсоток стрімко падає.
Чи, наприклад, з того факту, що значна частина бійців ніколи не побачить противника на власні очі. З тих, що побачили, значна частина в нього навіть не вистрілить. А з тих, що вистрілять, лише дуже деякі влучать. І, скоріш за все, не смертельно. Виключення з цього правила - снайпери.
Але абсолютну більшість втрат противнику нанесуть хлопи, які взагалі ніколи не вступлять в контактний бій. Вони називаються артилеристами, і контактний бій в них буде тільки в найбільш жахливому з можливих сценаріїв, який вкрай важливо не допускати. Якби в нас була більш потужна авіація, сюди б ще слід було додати пілотів.
У піхотинця війна складається не зі стрілянини, а з копання. Довгого. Дуже довгого. Безкінечного. Стрілянина може бути десь проміж ним. А може й не бути.
Найбільше втомлені чисто фізично в частині бувають дуже неочікувані люди. Наприклад, кухарі.
Найбільші одноразові фізичні нагрузки теж можуть бути в дуже неочікуваних людей. Наприклад, в тих же артилерістів.
Є дуже довго низка людей, які за всю війну навіть не повинні ні в кого вистрілити. Наприклад, зв’язківці. Але буде не одна ситуація, коли за одного зв’язківця командир готовий буде віддати кількох класних снайперів та кулеметника на додачу.
Є ще довша низка людей, чий внесок у безпосереднє знищення противника чи порятунок своїх взагалі не піддається прямій математичній оцінці, але при цьому є необхідним або вкрай корисним. Від логістики до психологічної підтримки, від ППО до РЕБ.
Сучасна армія - це організм. Складний організм з довгою низкою функцій. Вважати, що воює лише піхота безпосередньо на лінії розмежування - все одно, що вважати, що у боксера б’ються тільки кулаки, а інше тіло ваньку валяє. Як у організмі спортсмена кожен орган важливий, так і в армії немає прямого розподілу на більш та менш важливих. А якщо оцінювати бійця - то по тому, як він діє відносно інших представників своєї спеціальності, а не по тому, скільки літаків він збив однією цеглиною.
Таке життя.
