В 14-15 роках я бував на різних телеканалах щодня (інколи, й декілька разів на день), у тому числі, на 112, Ньюзван тощо. Одразу після Майдану вони звучали як цілком проукраїнські й викликали навіть певне співчуття. Я, наївний, не сумнівався, що Захарченку скоро набридне викидати сотні тисяч доларів на місяць на утримання каналу, який вів (у той момент) політику абсолютно протилежну цілям екс-ригів і Москви.
Але через деякий час побачив, що перший переляк у них проходить, ніхто канал не закриває, серед спікерів суттєво підвищується частка ГаннГерман та інших Волошиних, а головне - там зранку до ночі кипить чорнуха з приводу діяльності постмайданної влади. І тоді прийшло розуміння, що такі, як я, потрібні ворогам, які стоять за каналом, щоб як найуспішніше втілювати гебельсівський принцип 60-40. Тому, прийшовши додому після одного з таких показових ефірів, я написав пост, у якому оголосив, що критикувати Яценюка і Порошенка за сценарієм і на кошти Кремля я не збираюся і допомагати екс-ригам знищувати постмайданну владу також. Тому, на 112, Ньюзван та Інтер більше не піду. Те саме було й з каналом Наш, коли він з‘явився. І х ЗіКом після того, як він перейшов до Медведчука.
Наскільки розумію, я такий був один. Всі решта - політики, політологи, експерти з патріотичного табору продовжували ходити на ті ефіри, мотивуючи це необхідністю «доносити нашу позицію», хоча, в реальності, лише освячували своєю присутністю відверто ворожі канали, допомагаючи їм провадити абсолютно підривну діяльність і створюючи ті самі 60 відсотків правди, без яких неможливо «продати» 40 відсотків брехні.
Я не хотів про це писати навіть у розпал дискусії про санкції проти медведчуківських каналів, бо виглядає, як вихваляння. А підштовхнув мене випадок... із Вірастюком і його походом у депутати від Слуг. Всі прекрасно розуміють, що до політики він має такий самий потяг і хист, як Зеленський (тобто, ніякого). І що ідеологічно він, галичанин, до цієї партії не дотичний (якщо вважати, що там є ідеологія). А йде в похід за корупційною двадцяткою баків у конверті для членів фракції СН і можливістю заробити ще якусь копійчину на депутатському лобіюванні.
Але в країні, де немає інституту репутації й навіть повальне обурення громадян корупцією можновладців є лише реакцією на особисту нелопущеність до годівниці, така матерія, як ігнорування телеканалів через відверто ворожу позицію їх власників, точно є надто тонкою. Якби не це, цілком можливо, що промосковське лайно мало хто дивився б. І не було в сенсу забороняти.
