«Фільму «300 гуцулів» сильно бракує гасла «This is Karpaty!!!» - такою була моя перша думка після перегляду фільму «Захар Беркут» Ахтема Сеітаблаєва. Не скажу що фільм мені не сподобався. Не скажу і що я від нього в захваті. Скажу як є.
Чого від фільму чекати не треба. По-перше – історичності. «Захар Беркут» - не історичний фільм, це слов’янське фентезі, зняте за мотивами такого самого фентезі літературного. У творі Франка історичності не більше ніж у фільмі – це давно відомо. Я вже писав, що родоначальником жанру фентезі насправді був Микола Гоголь з «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки» і «Тарасом Бульбою» (історичності в ньому не більше ніж у «Конані Варварі»). Франко писав у такому самому жанрі.
По-друге від фільму не треба чекати сенсації. По-третє – не треба чекати провалу. «Захар Беркут» - не ідеал. Змагатися з «Відважним серцем» або «Гладіатором» він не зможе. Натомість, на мій хлопський розум, він іде чітко в одному ряду з такими творами як «Олександр» Олівера Стоуна, «Атілла-завойовник» або «Король Артур» з Кірою Найтлі. Коротше – далеко не шедевр, але нормальний фільм аби дивитися вечором після роботи з дітьми.
Плюси фільму – як для українського кіно фільм реально якісний, враження складається що дивишся справді голлівудську стрічку. Фільм видовищний. Як на мене – вельми якісно представлений антураж і відчуття епохи. І ще – я не знаю іншого такого фільму де українські актори знімалися б з таким сильним складом акторів західних і виглядали б не гірше, а то й краще за західних колег.
Мінуси. Проблема всіх фільмів Сеітаблаєва – СЦЕНАРІЙ. Постійно одне й те саме, фільм починається з кількох сюжетних ліній, половина яких губиться в процесі і це розмиває все враження. Першу половину «Захара Беркута» переглядаєш на одному диханні, на другій починаються «гальма». Подібна проблема насправді була і в «Кіборгах», повторилася вона й нині. Режисер явно віддав сюжет на відкуп видовищності. Ще – Сеітаблаєв зробив помилку, чітко дотримуючись оригінального тексту Франка (який теж не без недоліків). По-факту весь фільм крутиться навколо Максима Беркута і його кохання з Мирославою. Так от, якщо Мирослава у виконанні Поппі Дрейтон виглядає на рівні, Максим втілений Алексом Макнікколом на тлі Захара Беркута і боярина Вовка явно губиться. Взагалі назва фільму дещо не відображає сюжет, Захар Беркут залишився таким собі тлом для пригод Максима. Набагато чіткіше відображає суть стрічки англійська назва: «The Rising Hawk», «Сходження яструба».
Заглянувши у «Вікіпедію» після перегляду, я побачив ще кілька явних плюсів стрічки. По-перше, «Захар Беркут» знятий з феноменально маленьким бюджетом – 113,5 мільйонів грн., для Голівуду – копійки. За співвідношенням «ціна-якість» фільм явно на висоті. По-друге, Сеітаблаєв явно скористався нагодою аби потренуватися знімати фільми разом із західними фахівцями – співавтором сценарію виступив Ричард Ронат, а співрежисером – Джон Вінн. По-третє, українським акторам була надана можливість попрацювати спільно з західними колегами, побачити і відчути їхні вимоги і принципи роботи.
Все це могло б стати гарним заділом для створення майбутніх стрічок, якби не стійке відчуття, що епоха «Сторожових застав», «Кіборгів» та «Захарів Беркутів» на цьому й завершиться – її замінять «Свати» та «Межа» (фільм продюсером якого виступив Андрій Єрмак – нинішній помічник Зеленського). Хоча все це не виправдовує якості «Захара Беркута». Не провал. Але й не шедевр. Просто «300 гуцулів».
