Так, зустріч лідерів США та ФРН не була передусім про Україну. Між Вашингтоном і Берліном назбиралося достатньо проблемних питань, де Байдену і Меркель треба було розставити маячки або досягти спільного розуміння на майбутнє. З прицілом на вибори у ФРН і наступну урядову коаліцію в Німеччині. Йдеться і про відносини ЄС-Китай, де розбіжності більш ніж очевидні. І про відновлення безвізових подорожей між ЄС та США, де коронавірусна пауза затягнулася. І про енергетичні питання, пов’язані передусім з Північним потоком 2, де кожна із сторін все ще намагається “зберегти гарне обличчя при поганій грі”.
Водночас помилкою було б вважати, що тема Україна аж ніяк не для перемовин Байден і Меркель. Саме навпаки.
Дуже добре, що на початку тижня в ході візиту до Берліна президент Зеленський спробував зафіксувати цей елемент у своїй розмові з Меркель, коли вона лише збиралася летіти у Вашингтон. Як і добре те, що тема України знайшла своє відображення під час її розмови з Байденом, передусім у термінах захисту територіальної цілісності та транзиту російського газу до європейських споживачів територією України.
А тому поганим є не те, що сказали про Україну обидві сторони (тут якраз все гаразд), а те, чого вони недосказали.
Найбільшим упущенням було не почути жодного слова від Байдена і Меркель про готовність Вашингтона і Берліна збільшувати відповідальність Росії (санкції) за продовження агресії проти України. Ця ситуація якщо не показова, то дуже загрозлива. Мовчання американської і німецької сторін без прямого звернення до російського агресора “піти з України” надій на прогресивний розвиток у врегулюванні не вселяє. Тим більше на фоні женевських перемовин з Путіним. В ході свого візиту до Білого дому Зеленському конче треба виправити цю політичну прогалину і знайти ключі до Байдена з тим, щоб сигнал підтримки України прозвучав голосно і чітко. Включно із готовністю колективного Заходу зміцнювати режим санкцій проти РФ за окупацію українських територій і триваючу агресію Кремля. Це справа не лише честі, а й національних інтересів України.
Не менш важливим було б для української дипломатії досягти згадки і про Крим за результатами зустрічі Байден-Меркель. Ця тема є критичною, особливо напередодні річниці Декларації Помпео та першого саміту Кримської платформи. Упущено нагоду - упущено об’єднуючий сигнал для інших від імені двох лідерів.
Наразі класичним і цілком виправданим був би крок отримати інформацію про результати зустрічі у Вашингтоні “з перших вуст”, від особисто пані Меркель (тим більше, що 17 липня вона святкує свій день народження). Телефонна розмова глави держави з канцлером ФРН багато часу у графіку жодної зі сторін не забрала б, а довіру і рівень співробітництва збільшила б у рази.
Прикро, але на такий розвиток розраховувати, схоже, не доводиться, а надто після дивакуватих заяв з Банкової з обвинуваченнями Меркель у здачі інтересів України. Нетактовний підхід, який можливо гарно підходить до розмовного гумористичного жанру, але точно є безглуздим для міжнародних справ, якщо не диверсійним.
Банковій слід нарешті навчитися не обвинувачувати всіх навколо у всіх бідах, а бачити і ефективно використовувати “вікна можливостей” для просування українського інтересу. Вікно Байден-Меркель закрилося.
