"Проблема торгового дефіциту США" - Павло Вернівский

Зараз мало хто знає, але проблема торгового дефіциту США дуже тісно повʼязана зі статусом долара як резервної валюти.

Все почалось в 1960 роках коли перед США постав вибір між торговим дефіцитом та фінансовою могутністю долара як головної світової валюти.

Сама необхідність такого вибору виникла по наступній причині. В 1944 в Бреттон-Вудсі американці змусили ослаблених війною союзників прийняти новий формат світової фінансової системи, згідно якої долар прирівнювався до золота, а США гарантували конвертованість цього долара по фіксованому курсу 35 доларів за унцію.

Однак, не пройшло і 20 років існування цієї системи, як вона почала тріщати по швам. Через швидке повоєнне відновлення європейских країн та стрімкий розвиток світової економіки, США були змушені збільшувати емісію долара, щоб забезпечити зростаючий товарообіг між країнами. Тобто, як це було у випадку з Німеччиною чи Японією, в яких експорт в США перевищував імпорт зі США і що привело до накопичення доларових резервів в цих країнах. А оскільки запаси золота в США були обмеженими, то в багато кого виникали побоювання що рано чи пізно США не зможуть забезпечити наявним золотом всі випущені долари. І тоді економіст Роберт Тріффін сформулював гіпотезу, яка отримала назву Дилема Тріффіна. Якщо США продовжать забезпечувати світ доларами, в тому числі через власний торговий дефіцит, то при цьому вони ризикують підірвати довіру до долара, бо з часом США не зможуть гарантувати конвертованість долара в золото. І частково це було правдою, бо вже 60-их роках неофіційний курс долара по відношенню до золота перевищив 40 дол за унцію, хоча офіційний залишався на рівні 35 дол. Деякі країни побоюючись девальвації погрожували обміняти всі свої долари на золото. А Шарль де Голь так взагалі відправив кораблі до США, щоб забрати золото, що звичайно ще більше підірвало до Бреттон-Вудськоі системи і здатності ФРС утримувати курс на рівні 35 дол за унцію золота.

Ще згодом, визнавши власну нездатність утримувати фіксований курс долара до золото, в 1971 Ніксон вирішив вийти з Бреттон-Вудськоі системи, повністю відмовившись від привʼязки долара до золота. Такий крок одразу ж привів до стрімкого знецінення долара. І хоча багато хто боявся, що це приведе до катастрофи, але на той момент такий крок забезпечив для США велику стратегічну перевагу - долар став самостійноюрезервною валютою. Звичайно, в минулому теж були випадки коли валюта якоїсь країни вважалась домінуючою, але раніше всі ці валюти були жорстко привʼязані до дорогоцінних металів і їх важко було назвати самостійними резервними валютами. І саме долар став першою незалежною валютою, яка повністю витіснила і замінила собою дорогоцінні метали.

І ось цей новий статус самостійної резервної валюти забезпечив країні унікальні переваги. США могла брати в борг виключно у власній валюті, яку вони могли вільно друкувати. Також вся міжнародна торгівля США велась виключно в доларі. Ну і в свою чергу зростаючий торговий дефіцит та дефіцит платіжного балансу вже не створював економічних проблем, таких як валютні кризи чи дефолти. Більше того, країни, які мали надлишкові долари були змушені їх реінвестувати в США - або купити державні казначейські облігації США, або купувати акції, або просто інвестувати в реальний сектор. І саме в той період в США почала формуватись альтернативна думка, що торговий дефіцит не є проблемою, бо долари все одно реінвестуються в економіку США.

Водночас, тут не можна сказати, що торговий дефіцит перестав хвилювати американців. Просто одна частина американців вважала торговий дефіцит проблемою, а інша не вважала. Одна частина вважала, що внутрішній ринок треба захищати і обмежувати зростання імпорту, а інша виступала проти будь-якої підтримки внутрішніх виробників та бкдь-яких обмежень та мит, вказуючи що проблема дефіциту є надуманою. І суперництво між цими таборами буде визначати американську торгову політику в майбутні роки. Також можна сказати, що незважаючи на окремі перемоги противників дефіциту, до 2008 в США переважала вільно ринкова ідеологія, згідно якої дефіцит не був проблемою.

Потім після кризи 2008 відбулась зміна парадигми, хоча криза стала лише тригером проблем, які поступово наростали останні десятиріччя. Ще у 70-их роках почався тренд офшоризаціі. Коли для зменшення виробничих витрат, американський бізнес почали масово відкривати виробництва в інших країнах. А потім в рамках однієї міжнародної корпорації між різними підрозділами в різних країнах вони почали торгувати товари та послуги. Взагалі, бізнес дуже давно використовував подібні інструменти, але у 70-80 их років відбувся бум такої «внутрішньо-корпоративної» міжнародної торгівлі.

І якщо в минулому подібні ситуації через свій невеликий масштаб не впливали на внутрішню економіку країни, то нова тенденція сильно його змінила. Падіння долі зайнятості в промисловому секторі в США відбулось не в останню чергу за рахунок цього нового тренду. Більше того. Китай зробив те, чого не могла зробити жодна інша країна, яка отримувала такі закордонні інвестиції. Китай на базі цих інвестицій, зумів побудувати власну промисловість, яка тепер кидає виклик західному світу.

Тому проблема торгового дефіциту має дві глибоку причини. Перша - бізнес США піднімає та посилює інші економіки, а не свою власну. Друга - бізнес Китаю за рахунок величезної підтримки з боку уряду витісняє та знищує американський бізнес. І так по суті почала ера протистояння між США та Китаєм