І знову хвиля поширень і "нєгодованія" зі статтею де анонімний командир підрозділу сказав про погану якість підготовки особового складу. Чому мені принципово щоб він був названий? Бо я просто хотів би знати для себе - скількох своїх досвідчених піхотинців він відпустив за час свого командування до навчального центру щоб вони стали інструкторами? Скільки потенційних інструкторів в нього загинули або вибули через поранення?
А ще, чому він такий розумний не провів вхідний контроль після НЦ та відправив не готових людей на виконання бойової задачі? Чому не донавчив? Чому не написав рапорт що людей з НЦ прислали не підготовленими?
Давайте я вам детально розповім де є прямий зв'язок між досвідченим піхотинцем з якого хочуть зробить інструктора і сотнями навченими піхотинців які приходять в той же підрозділ після НЦ з ТЦК.
Або прямий зв'язок - як вбити всіх досвідчених піхотинців, не відпустити по плану переміщення до навчального центру вже підготовлених інструкторів після навчання та стажування і отримати поповнення яке взагалі не навчене, або для галочки "типувчили" інструктори без реального БД.
Цей зв'язок прямий. І чим більше самодурів командирів не хочуть бачити далі свого носа і задач на 2-3 дні, тим гірше буде стан речей. Ще гірше.
Якщо терміново не зламати усвідомлення більшості командирів бригад та батальйонів з приводу переводів, з приводу використання фахових і досвідчених піхотинців на перспективу як інструкторів НЦ, якщо не зробити переводи до НЦ інструктором приводом для гордості підрозділу за свого фахівця, то буде ще гірше. Бо в нас прогресують та розвиваються 3-4 навчальні підрозділи. Інші просто деградують. Бо нема відповідальності. Нема покарань. Є система при якій можна нічого не робити і уникати відповідальності. І буде ще гірше.
Я не хочу лізти в глобальні проблеми. Я просто буду казати за свої задачі і за вирішення проблем на моєму рівні. Інше мене не дуже цікавить.
Буду намагатися коротко, але коротко не вийде.
З 16 року ми групою інструкторів за приписом начальника генерального штабу займалися підготовкою кулеметників великого калібру на лінії зіткнення. Ми навчали людей, практикували з ними на позиціях та робили роботу в інтересах підрозділів.
Ми кілька разів намагалися системно робити це на рівні навчальних центрів. Навіть в Десні започаткували кулеметну підготовку, яка була вбита наступним командиром Десни. В майбутньому ми зробили настанову (вона затверджена і досі актуальна), провели збори для викладачів військових вишів. І програмою та настановою досі користуються люди які працюють з ДШКМ, НСВ.
Ми знали всі навчальні центри. Ми знали який НЦ на що здатний, де є яскраві інструктори і викладачі, а де все безнадійно.
На початку вторгнення, ми як і більшість наших знайомих, повоювали, полазили по посадкам, посиділи в окопах та подвіжували на штурмах. Коли стало трохи умовно тихіше, стало питання де ми можемо свій досвід застосувати ефективніше. Бо проблема з підготовкою вона вічна.
Вже через 2-3 місяці від початку повномасштабки почалася проблема з підготовленими молодшими командирами. І ми розуміли що ще через пару місяців почнеться тотальна проблема з підготовленою піхотою. Контрактники та оперативний резерв 1, вигравали трохи часу, але проблема з підготовкою вже була. З першого дня всі робочі, фахові, досвідчені та вмотивовані інструктори пішли зведеними групами на фронт. Треба було воювати тут і зараз.
Дуже багато загинуло. Дуже багато отримали поранення. Багато досі воює. Навчальні центри були паралізовані. Ми обдзвонили всіх знайомих з навчальних центрів і ясно було проблема якої глибини нас очікує. І якість підготовки через брак інструкторів.
Довго казати нема чого слухати, коли нас запросили підтягнути 126 бр ТРО по кулеметам і марксманам, ми зрозуміли що в принципі майже нічого не зможем зробити такого, що могло б давати результат. Мало часу, людей багато. Банально дуже мало вихлопу від багатьох зусиль.
Тому акцент був зроблений на молодших командирах. Командирах піхотних відділень. Один навчений солдат/сержант зможе на своєму рівні навчити мінімум 10 людей. Це було на той момент саме ефективне застосування ресурсу. Стислі терміни, максимум результату.
І саме ТРО. Бо кілька бригад ТРО з перших місяців повномасштабки дуже активно воювали, але вирулювали на везінні та непередбачуваності. Трохи анархізму і махновщини. Великі втрати, багато мужності і героїзму і нуль системи. Як тільки обставини змінювались, ТРО програвало системному ворогу. Як в мультфільмі де козаки в футбол грали проти тевтонців. Тільки то не голи були, а життя людей.
Була надана пропозиція головнокомандувачу про створення маленької експериментальної школи, з зовсім іншою філософією і концепцією навчання. З мінімум матбази, з мінімумом радянщини, бюрократії, та затягів. Тільки те що треба на фронті, стисло грамотно, практично. тільки хардкор.
З групою офіцерів і сержантів інструкторів однодумців ми за окремим дорученням ГК запустили пілотний проект "тренінг молодших командирів".
Ми започаткували підготовку молодших командирів терміном 21 день. Просто переключити цивільним мізки на військові і дати базу, яка буде потрібна на ЛБЗ. Нічого лишнього. Тільки те що має значення в обороні і наступі.
Головнокомандувач повністю підтримав ідею і була сформована зведена викладацько-інструкторська група яка готувала молодших командирів в передмісті Одеси. На базі військової академії за повного сприяння генерала Шевченко (що зараз зам НГШ). Це теж одна з людей без якої нічого не вийшло б.
Ми підготували програму, затвердили її і готували сержантів. Розуміючи, що навчений сержант зможе навчити хоч чомусь своїх бійців. І зможе управляти підрозділом мінімізуючи втрати. І кожного дня, кожного тижня ми розвивалися. Ті хто у нас пройшов Одесу не мають нарікань.
А потім на горизонті замаячила підготовка до контрнаступу і повне очко з підготовкою піхоти в навчальних центрах. Ми це бачили з середини. І я бачив як по доповідям все добре, а на ділі повне лайно. Як і зараз до речі. Розумів це і Залужний. Не дивлячись на те, що головний сержант ЗСУ Косинський (на цій посаді з 2012 року незмінно) показував таблиці, де повні штати інструкторів і таке інше.
Ми запропонували зробити новий навчальний центр. З нуля. Не руйнуючи нічого, не забираючи ресурсів створювати паралельну маленьку структуру.
З інструкторами яких ми самі будемо відбирати з піхоти і навчати. З кожної бригади по 10-20-30 піхотинців протягом року. Хто не зможе, повернеться в бригаду з прокачаними скілами. Та потроху розростатися. За основу і формувачем була взята 127 бригада ТРО. Тоді був комбриг який розумів, що якщо ми зараз не почнемо приймати стратегічні рішення по підготовці наперед, буде проблема. Наступна бригада яку ми збиралися використовувати як резерв, це одеська 126 ТРО. Потім київське ТРО.
Головнокомандувач поручив мені створити центр нового формату. Без радянщини, без нарядів для інструкторів та навчаємих. Кожен день занять - продуктивний на 100%. Без РККАшної маячні. Від простого до складного. Центр де буде мета - кожен хто зайшов, має вийти підготовленим, готовим воювати. Впевненість. В собі. В зброї. В побратимі.
Більшість центрів в ЗСУ, це як самурай - цілі нема, є тільки шлях. А як він проходиться, пофіг.
В кожному місті (Харків, Одеса, Київ) планувалося відкривати навчальний підрозділ. За основу навчальний центр з двома окремими батальйонами і школами в Харкові. Які під задачу главкома могли переміщатися будь куди і на любій рівній площині, або в покинутих кар'єрах з гівна і палок робити стрільбища і готувати піхоту. Саме 100 вос. При нагоді, ці підрозділи ідуть за лінією фронту і відновлюють піхотні підрозділи коло ЛБЗ. На стаціонарі, інструктори та викладачі живуть в себе в дома і працюють в центрі. Це і розосередженість і мотивація.
Все просто. Ми інтенсивно готували за експрес курсом піхоту для бригади на відновленні і кращих брали на навчання та стажування. Перша група інструкторів, це були бійці 127 бр тро, які одні з перших навчались у нас на молодших командирів. А після цього знову пішли воювати. Вони пройшли весь шлях. Вони на собі знали яка перевага якісної підготовки. Вони бачили різницю між тим якими вони було до навчання і після.
І у головнокомандувача і у командирів бригад, хватало мудрості щоб розуміти наскільки це важливо на перспективу.
У командування ТРО не вистачало, бо там ревнощі, бажання обняти необ'ємне, радянщина і всяка хєрня. Тому ми забрали пів центра і номер 151 НЦ з ТРО і по суті з нуля зробили його в КСВ. Викинувши 90% людей з яких ТРО сформувало центр. Частина людей були аватари і наркомани, частина порішала шкурні питання та (навіть за гроші) заховалися від війни в НЦ. Залишилось може два десятки людей, які розуміли і хотіли працювати з віддачою.
Чому ТРО? Ми багато під час бойових задач співпрацювали з Харківським, Київським і Одеським ТРО. В перші дні війни дуже багато людей з міст мільйонників без підготовки вскочили в будь які військові формування, аби тільки воювати. Це був величезний потенціал освічених, мотивованих і розумних людей. Але з перших місяців було зрозуміло, що ТРО за своєю філософією в лобовому протистоянню буде програвати лінійним механізованим підрозділам РФ. Але це був колосальний і крутий резерв для механізованих і навчальних частин. Особливо після кількох місяців боїв. Половина людей з вищою освітою, бізнесмени, вчителі, організатори і менеджери. І вже всі з бойовим досвідом. Не завжди позитивним. Скоріше навпаки. Але це були люди які розуміли як важливо гарно готувати солдата.
Тобто там було треба тільки відібрати за потрібними якостями, навчити і все. Навчити правильно і один раз. а потім тільки контролювати і періодично оновлювати підзабуте.
Не хочу втомлювати. Наша робота почала давати результати. Багато бригад відновлювало через нас свою піхоту. БЗВП це не основний наш напрямок. Ми більше по підрозділам з БД. І по такмеду. Ми проводимо відновлення боєздатності підрозділів, бойове злагодження підрозділів, підготовку до штурмів, прокачуємо підрозділ під задачу.
Ми постійно шукали кандидатів для інструкторської роботи. Всі хто давали згоду і проходили співбесіду відряджались до центра і навчались, проходили випробувальний термін. Після цього готувався план переміщення і людей переводили до центру. Або якщо не проходили поверталися в бригаду навченими.
Але потім змінилися командири бригад, потім командувачі ТРО, корпусів, і почався хаос. Точніше прийшли рабовласники які просто ігнорували плани переміщення. Які не відпускали людей у відрядження. Більш того, підготовлених інструкторів які їхали здавати посаду вже з підписаним переводом, відправляли на штурми. День за днем. Або просто ігнорували наказ про переміщення і тримали 30 діб а потім залишали в себе. 127 бригада в цьому особливо відмітилась. Комбриг і комбати вважають себе рабовласниками. Навмисно виводили людей поза штат, щоб через два місяці не платити гроші. Людина поверталась і її знову вже не відпускали ні у відрядження, ні по переводу. Просто ігнорували накази. При отриманні розпорядження на відправку людей у відрядження, дуже часто просто роблять вигляд що нічого не отримували, або заднім числом виписують бойове розпорядження і відправляють в окопи. Або переводять заднім числом з одного батальйону в інший. Ховають. Принципово.
При чому міністерство оборони, яке створило ціле управління по захисту прав військовослужбовців, відправляючи перевірки з цього управління цинічно займає сторону комбригів. Вони перевіряють папери і роблять вигляд, що не знають як підробляються БР, як заднім числом змінюється добовий наказ. Як заднім числом переводять людину на іншу посаду. Імпотентний орган, який створений для того, щоб реагувати на кричущі випадки свавілля і відправляти туди перевірки, які наперед знають що не будуть шукати проблему, а будуть підтримувати офіційну версію. Фікція і окозамилювання.
Я ще раз нагадаю - це роблять ті самі комбриги та комбати які жаліються журналістам що їм дають ненавчене поповнення. Так, їм повинні дати навчених людей. Але ким вчити? Інопланетянами? Їм повинні дати навчених, але вони також повинні дати людей в навчальні центри. По іншому не працює.
Готувати до війни солдата може тільки солдат який сам воював. Воював гарно. І буде воювати. Він повинен давати впевненість рекруту що можна навчитись, можна воювати і через два роки бути живим і умовно здоровим. Що це не білет в один кінець. Впевненість базується на довірі.
Існує в управліннях теоретична думка, що треба відбирати в навчальні центри інструкторів з числа обмежено придатних після поранення, або з резервних батальйонів. Хтось собі уявляє навантаження інструктора базового рівня який готує піхоту на полігоні? Він все робить з навчаємим, тільки в десятки разів більше. По 6-8-10 годин у повному споряджені у постійному русі. Це у Косинского за його методикою, інструктори повинні бути лідерами без фахової підготовки і читати з листка матеріал, а солдати самі це робити. Це порочна ілюзія. Це не працює. Інструктор робить все разом з навчаємим. Він постійно в русі, постійно контролює людей, підправляє помилки. А в другій половині дня в нього теоретичні заняття та підготовка до наступного дня в полі.
Це пекельне навантаження. БЕЗ ВИХІДНИХ. в будь яку погоду. Бо нема часу. Всі програми стислі.
Про грошове забезпечення інструкторів то окрема сумна пісня.
Ми намагалися шукати людей всюди. Ми насправді все робимо добре і правильно задля результату який нам визначений. Добросовісно. Коли нам приходить розпорядження відправити на навчання інструкторів за кордон, ми відправляємо кращих. Всі наші інструктори які вчились за кордоном завжди в топ 3 випуску. Коли нам кажуть - їдьте відберіть людей з резервного батальйону дшв, ми сумлінно до цього ставимся. Їде медик, психолог, бойовик і персональщик. І працюють з документами а потім з кожним хто може потенційно підійти.
Знаєте чим закінчилась остання поїздка? Наша група пропрацювала тиждень і з кількох сотен відібрала 17 людей яких можна перевести в підрозділ забезпечення. Але керівництво 199НЦ нас надурило. Як тільки ми їх відібрали, цих людей перевели в межах центра. І не віддали нам. Тобто в них не вистачає часу і ресурсу опрацювати це, а тут лохи приїхали перелопатили все і відібрали кращих. І таких історій в мене сотні.
Я дуже вдячний за довіру, розуміння і підтримку Залужному. Він дозволив почати це. Він підтримував. І ми перевершили самі сміливі сподівання. Він захищав нас від системи яка нас зі старту ненавиділа і максимально заважала, чекаючи коли ми зламаємось. Ми встояли. І маю надію встоїмо.
Я дуже вдячний Сирському за розуміння і підтримку. Є повне розуміння того що ми робим і як це важливо. Так, треба було трохи часу, щоб зробити певну репутацію в підготовці яка перевіряється на лінії бойового зіткнення. Ми це зробили. Нашій підготовці довіряють і вона дає результат.
Всі наші пропозиції які мають результат на ЛБЗ враховуються.
Всі програми які ми впроваджуємо приймаються і заходять в навчальні центри. Інша річ як вони реалізуються. Наприклад програму по стрільбі по ФПВ правильно запровадило десь відсотків 5 підрозділів. Інші зробили аби як і не правильно.
Обидва головнокомандувачі розуміють важливість підготовки. І більш того, намагаються її покращити постійно. А також спрощують де можуть бюрократичну систему в підготовці намагаючись зробити ефективніше (кожен по своєму).
Ще раз наголошу - це моя думка з мого рівня по задачі яку я виконую. Бо я вважаю це пріоритетною зараз.
Я дуже вдячний головнокомандувачам за розуміння і сприяння. Я вдячний командувачу сухопутних військ за його відношення до центру. За те що розуміють важливість підготовки. За те що визначили формування центру нової формації пріоритетним.
Але коли розповідають про мікроменеджмент Сирського, я дивлюся на 127 бригаду, наприклад, яка не реалізувала наказ ГК і НГШ по переводам більше ніж 30 інструкторам і розумію чому йому приходиться во все лізти. А ще відрядження які просто не доводять до особового складу. Просто роблять вигляд що не отримували. Як наприклад зараз корпус морської піхоти та командування ВМС морозяться по переводам та відрядженням людей з 126 бригади. Просто не доводячи до бригади. Вони дурять, підтасовують, шукають причини і не виконують.
Я не хочу обговорювати якісь рішення та глобальні стратегічні задачі. Я суджу по ситуації з свого місця. І я бачу, що саме тим комбатам і комбригам які говорять про погано навчене поповнення насрати на те ким їх вчити. "Должни научіть." "должни умєть". Хуюшки. А як в тебе такого розумного бійці які були не навчанні пішли в бій без допідготовки? Скільки ти відпустив кращих піхотинців щоб вони навчали новобранців?
Саме страшне, що міністерству оборони теж на це плювати. Вони "прєісполнєні вєлічія і важності" і вважають що гнєвним наказом можуть щось змінити.
Якось після опитування військових по заявці МО, сформували там якийсь рейтинг чи ще якусь красиву табличку. І на мене вийшов радник чи помічник заступника міністра. Вже Умєрова заступника. Типу - про вас добрі відгуки, як це ви зробили, в чому проблема, як можна змінити? А це щоб ви розуміли, тема годин на 5. Мінімум. Тому я не даю коментарів журналістам, бо вони хочуть рецепт як одним реченням змінити систему РККА.
Я починаю пояснювати, що проблема починається з інструкторів, з їх відбору і навчання, контролю. І протидії системи, намаганню управлінь все зробити згідно-відповідно документів які прийшли нам у спадок з 60-70 років минулого сторіччя. Мені тоді кажуть - а ви можете написати пропозиції, ну так щоб на півтора, два листа А4 формату і надіслати нам? Я питаю - щоби що? Відповідь. Якщо там все нормально, то ми погодимо і розішлемо по навчальним центрам. І будемо вимагати виконання. Занавіс. Міністерство оборони хоче одну велику кнопку «заїбісь», щоб натиснувши яку, все змінилося. Без звільнення тисяч пристосуванців, без підготовки фахових людей. Просто кнопка "заїбісь". Як діти бажають - щоб все було добре. І за мир в усьому мирі. Цвєтік сєміцвєтік бл.
Тому, підсумовуючи все це. Не буде гарної підготовки поки не буде мотивованих якісно навчених інструкторів. А взятися вони можуть тільки з бойових бригад. З окопів. Зараз. Навіть вчора. Бо їх ще треба навчити. Треба щоб вони відпочили та трошки відновились морально. Не буде нізвідки сотні і тисячі навчених інструкторів і викладачів. Це кругообіг. Ти віддаєш найкраще від себе, щоб через час отримати найкраще в більшій кількості.
І ще. Піхотне щастя воно коротке. Везіння піхотинця дуже обмежене. Хронічна втома вбиває піхотинця. Дайте втомленій поплавленій людині відновитися на посаді інструктора в навчальному центрі і він через пів року, рік знову піде на штурми. Це перевірено.
Але всім треба кнопка. Велика кнопка тут і зараз щоб стало "заїбісь".
І наостанок. Я не хочу обговорювати глобальні задачі. Я кажу про речі які заважають мені. Які заважають центру у розвитку. І які правильні. Перед тим як вимагати, спочатку виконай сам. І для тих хто любить навішувати ярлики на інструкторів "зрадники", "пєрєбежчікі", "сховалися від війни".
В нас серед інструкторів є загиблі. Багатенько як для НЦ. Багато як у процентному відсотку. Вони загинули при виконані навчально-бойової задачі.
І да мені пофіг, на особисте ставлення до мене. Я дійсно вважаю злочином посилати ненавчених людей в бій. І не навчати так як треба. Сумлінно.
І я всіма силами борюсь проти цього. І проти радянської системи. Я впевнений, якби в кожному навчальному підрозділі був такий придурок як я, підготовка людей була б інша.
