Не перестаю дивуватися нахабству опзж-ників, які кричать про «внєшнєє управлєніє» Україною. І тупості їхнього електорату, який повторює байку про «дядю Сема» і американців, які тут чимось управляють.
На тлі зустрічі двох мумій, їхньої, мертвечуківської, та російської, х-ловської, ці звинувачення виглядають особливо абсурдними.
Як відомо, з кожної ситуації є два виходи. І навіть якщо тебе примусовим чином поселили у божевільні разом із зеленими та зажопними, можна зберегти здоровий глузд і адекватність, час від часу повторюючи для себе незаперечні, абсолютні істини.
Отже, нагадаємо собі, що таке зовнішнє управління.
Зовнішнє управління – це коли прем’єр-міністр твоєї країни і укладає контракт на щорічну оплату 52 мільярдів кубометрів газу за ціною 450 за тисячу кубометрів за формулою «бери або плати». При чому ринкова і узгоджена ціна на той момент складала 235 доларів.
І ніхто, жодна особа в Україні, включаючи тодішнього Президента, не змогла ні оскаржити, ні зупинити цей кабальний контракт.
Зовнішнє управління – це коли «жоден танк не повинен виїхати з казарми», навіть коли окупант заходить на твою територію. Та яке там «не повинен?»
Він не може, тому що немає танка на ходу, тому що все військове командування сидить із паспортами країни-агресора.
Зовнішнє управління – це голос окупанта у твоєму телевізорі, у твоїх навушниках, у твоєму телефоні, бо всі мобільні оператори у країні належать ворогу, у твоїх Лаврах, у твоєму Фейсбуку, який модерується з росії, у твоїх посольствах, коли за кожною візою потрібно їздити на Москву…
Коли ти, сидячи у Києві, не можеш знайти україномовного гуртка чи садочка для своєї дитини, а вся українська книга зосереджена на одній вітрині у найдальшому кутку книгарні.
Боротьба із зовнішнім управлінням – це боротьба за свою армію, мову і віру, це те, що всі п’ять років робив Порошенко і ті, кого путінські маріонетки називають «агентами Держдепу.»
Чи далеко ми втекли від зовнішнього управління? Максимально далеко, наскільки це можливо було в умовах, коли ти гребеш проти течії, проти цунамі.
Чи можна було втекти іще далі? Так, звісно, за умови, що частка отих, кому не байдуже і хто здатен відрізнити чорне від білого, була б більшою за 25 %. А так маємо що маємо.
Чи встигнуть зелені відіграти все назад, до нульової точки, з якої ми починали у чотирнадцятому? Ну подивіться на главу ОП, який зараз виконує функції президента в України, і дайте відповідь на це запитання.
