Вітаю.
Я та сама людина по причині якій почалась війна. Я- російськомовний.
Так вийшло. Моя бабуся була вчителькою російської мови та літератури. Тому читати я почав у 2 роки, читав багато, ну і зрозуміло яка була це література.
Крім того я одесит.
Все моє комьюніті на Молдаванці було російськомовне. Одеса- взагалі російськомовне місце. Далі більше. Навчання в Дніпрі- на російській. Робота- на російській. Аналітика, звіти, все, окрім договорів і інший офіційних документів - на російській.
Це призвело до того що українську я знав...ну погано, базово. Просто тому, що ти на ній не спілкуєшся та живеш в "русіфікованих містах", як співав "Плач Єремеї". Мислити на українській я почав лише в 2021-2022 році, тоді ж почав помічати що в мене деякі російські слова замінюються в голові на українські, і це абсолютно звично для мене.
В фейсбуці я почав писати на російській. Фейсбук- це взагалі не стільки СМІ, скільки твій психіатр. Ти просто пишеш туди те що для тебе важливо, те про що ти думаєш, і складно це писати з перекладом.
З часом зрозумів що так не можна. І почався період, в якому я перебудовував себе.
Тобто я працював над собою заради мови. Ходячі на ефіри, я спочатку мекав та бекав, мій суржик був жахливий. Для людини яка є блогером не мати можливості свободно звично висловлювати свої думки, та ще перед камерою- складно. Можете подивитись ці ефіри.
Але кожен раз коли ведучій казав що я можу розмовляти російською- я відмовляв. Казав що буду принципово розмовляти на мові.
Першій рік такі походи на ефіри були жахливі. В мене високий ритм життя, перебудовувати себе в ньому було складно.
Коли я писав книжку "Хронікі гібрідної війни" Олександр Сурков мене одразу попередив що україномовна версія книги може не окупитись. Але ми вирішили що це принципово, навіть якщо це буде в збиток.
Ми видали дві версії книги, російською та українською. І так, російською розкупили більше.
Якби таке рішення мені б треба було приймати не в 2016 році, а трохи пізніше- російською я б взагалі не писав би. Тоді ще я цього не розумів, що мова повинна бути тільки українська. Це прийшло з часом. Але так, російськомовний автор написав книгу українською. Тобто популяризував мову не на словах, в фейсбуці, а справою.
Потім почав писати у фейсбуці. Декілька разів психував від грамарнаці які приходили та тролили моїми русізмами в тексті. Срався, банив, ругався, писав на російській, відходив, знов писав на українській. Ці срачі з грамарнаци досі є в моєму фейсбуці. Ну як же не ткнути носом блогера в русізми в тексті зі стьобом, не можна ж це робити коректно, це ж фейсбук.
Але з часом виходило все краще. І я продовжую вчитись, мені 42 і я вчусь своїй мові, розумію цю необхідність і кажу прямо, що коли в мене будуть діти- вони будуть знати українську та англійську. Коли я в спілкуванні з знайомими говорю на російській і заходить дитина- перехожу на українську. Бо не хочу щоб дитина чула російську та вчилась цьому.
Отакий мій шлях. І він ще не закінчений. Але я працюю над собою. Це моя особиста українізація.
Тепер я скажу що мене калить. Дратує до нестями.
Це коли російськомовних україномовні звинувачують в війні.
Громадянин України- це комплекс вад, і вибачте, все однією мовою не вирішується. Вирішується готовність щось робити не для себе, а для свого народу. Готовність йди захищати свою державу. Не давати хабарів. Не бути корупціонером. І багато іншого.
Але в комплексі робити це все складно, а ось мова- це те, чим деякі можуть похвалитися.
Але не тому що вони за лагідну українізацію. А тому що вони народились в україномовній сімʼї. Тобто вони все життя розмовляють на мові, і це звісно плюс. Але вони не робили нічого, щоб люди переходили на мову. Вони так просто жили. І коли інших вад в них немає- починають розповідати про злочинних російськомовних.
Частково ці українці це розповідають з Польші чи Угорщини навіть. На їх сторінках ви знайдете багато постов на тему важливості мови, але не знайдете ні одного поста з призивом йти у воєнкомати. Деякі прямо кажуть "А чого це я повинен йти воювати, якщо це російськощелепні цю війну притягнули сюди". Ахеренна відмазка, так?
Тому мова так, це важливо. Я це кажу як людина яка свідомо працює над собою, прийняла рішення перейти на мову і чесно- мені це складно. Хтось швидше вчить мови, хтось повільно, я з других.
Але будь ласка, якщо ви вже ставите мову у край кута, то кажіть про це у комплексі. А комплекс такий:
1) Ви україномовний?
2) Ви згідно Конституції України стали при необхідності на захист своєї держави?
3) Ви давали хабарі чи брали участь в корупційних схемах?
4) Якщо ви не можете по різним причинам захищати країну, то ваше життя в ці складні часи направлене на підтримку воюючої армії?
Якщо відповіді "так", "ніт", "ніт" "так"- поздоровляю, ви є та людина завдяки якій тримається зараз наша країна в цій війні.
Якщо ж відповіді інші, то перший пункт вже неважливий. Путін напав тому що робив ставку на боягузтво, жагу продати свою дупу за 30 сребренеків, та на те що суспільство буде жити собі далі щабивши хер на тих, хто зараз ризикує своїм життям. І ви, україномовні корупціонери, боягузи, та "я не цікавлюсь політикою" і є причиною того, що Путін досі надіється на перемогу.
А те що ви україномовний...ну так вам це нічого не вартувало.
І все більше в фейсбуці я бачу вкидів від україномовних, про важливість мови та вину російськомовних. Мовою битву не виграти. Битви виграють громадяни. Нація. І самовосхваління себе перед російськомовними громадянами, саме громадянами, бо вони стали на захист своєї батьківщини- це просто самовосхвалення, і не більше. Мабуть хтось забув висновки УНР та 30-х років в Україні. Постійно казати про важливість мови не роблячі нічого для держави - це шлях в нікуди. Якщо ви є носієм нашої державної мови- то і ведіть себе відповідно. Становіться еталоном українця. Відповідайте на визови цього часу.
А лагідна українізація вірує і це круто. Маю надію що наступне покоління не буде мати такого внутрішнього діалогу.
