З тих пір, коли ти дізнався, почув, побачив - що ти після цього зробив? Або чого не зробив? Звідси починається відповідальність кожного. Росіянин може не обрати путіна, не взяти до рук зброю, не вбити - але з моменту, коли він дізнався, як його армія бомбардує мирні українські міста - що він зробив? Які його дії? Або ж бездіяльність.
Вчора, натрапивши на цю істину про провину й відповідальність, я багато що зрозуміла й про себе. Моє життя почалось в російськомовному середовищі - з дитсадка, школи й далі, далі, далі... Російська перетворилася на погану звичку, якої позбутися не так легко, як і кинути палити. Проте з моменту, коли нас почали вбивати, почалася й моя відповідальність. Що я зроблю, або не зроблю? Що я читаю, що я дивлюсь, якою мовою пишу, розмовляю? Які мої вчинки, яка моя позиція? Почався відлік, який рахує часи, дні, місяці, роки провини, яку кожен тією чи іншою мірою покладає на себе, і з якою живе.
Яким є мій вибір з моменту вторгнення росіян? Якщо він правильний хоча б тепер, а не раніше - моє почуття провини зменшується.
Мені з цим жити.
Є однодумці?
