Ми пожинаємо плоди так званого "постмодерну", який, мов у блендері, змішував розмаїті інгредієнти, спотворюючи правду, називаючи відверту брехню "постправдою", стирав грані добра і зла, руйнував межі допустимого, вихолощував суть загальнолюдських цінностей.
Поки це відбувалося на рівні артпрактик чи особистого досвіду окремих людей, — вважалося, що так нормально, що кожен має право на свободу думки й слова, хай навіть ці думки і слова відтак втілювалися у не вельми терпимі речі. Ми мали Тімоті Маквея в Оклахома-Сіті, Андреса Брейвіка з його "2083-декларацією незалежності Європи", вибухами в Осло і масовим розстрілом на острові Утойя.
Урешті символом епохи став Джокер з однойменної стрічки Тодда Філліпса, божевільний бунтар, що узяв на себе місію вирішувати долі інших.
Але, з'ясувалося, що це не unhappy ending, це тільки першоцвіти справжнього апокаліпсиса, затіяного таким же божевільним диктатором з Кремля. Путін – це Джокер глобального масштабу, і його "особиста постправда" – за межами будь-яких писаних чи неписаних законів, правил, цінностей, зрештою, навіть укоханих ним "скрєп".
Символом епохи став Джокер з однойменної стрічки Тодда Філліпса, божевільний бунтар, що узяв на себе місію вирішувати долі інших
Допоки світ розмовлятиме з бункерним дідом мовою, прийнятною для нормальних, доти Росія, очолювана ним, буде йти далі й далі у своїй фактично безкарній агресії. Норми й конвенції міжнародного права, угоди й меморандуми, пакти та резолюції – "в топку". Ревізіонізм Путіна сягає не тільки глобального порядку, він зазіхає на однополюсний світ, у якому домінуватиме тоталітаризм, зневага до людських прав і свобод, право сили й сильного. Його мета – не стільки Україна, вона просто на нещастя виявилася під рукою, він таргетований проти демократії як устрою, що апріорі неприйнятний для диктатур.
Усі божевільні ідеї від Ільїна до Дугіна, усі ці містерії Євразії, — це вихлюп ординської психології, що нагромаджувалася в імперських мізках російських правителів віками. Від опричнини Івана Грозного до дикого сталінізму, реанімованого відтак Путіним та чекістською зграєю. Борис Акунін у розмові з головним редактором "The American Interest" Джеффрі Ґедміном та кореспондентом "Le Figaro" Лорою Мандевілль аргументовано переконує, що "це не путінізм. Це 500-літня система правління державою, яка ґрунтується на монополії виконавчої влади та на гіперцентралізації. Я схильний думати, що будь-який новий лідер або нова влада, навіть спершу демократична, незабаром відтворять ту саму матрицю — хіба що система зміниться в самій основі".
Ми зараз гадаємо, на що ще здатний Путін та його камарилья? На ядерний удар? На повторення сталінського злочину з ДніпроГЕСом у Каховці? На застосування хімічної зброї? На що зважиться після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Оленівки?
Путін потребує не дипломатів, а санітарів, не ультиматумів чи умов для переговорів, — а гамівної сорочки. А ще краще – шибениці після міжнародного трибуналу
Наївні запитання, на кшталт того, як поведеться божевільний маніяк за певних обставин. Ми не маємо втямливої відповіді на жодне з цих запитань, оскільки відповідей не існує. Такі питання містять у собі більше сенсів, аніж відповіді на них.
Те, що розповідають нам розмаїті експерти та фахівці, стосується, ще раз наголошую, — адекватної відповідальної людини-лідера. А коли мова заходить про Путіна і його "глубінний народ", про нормальність говорити даремно.
Путін потребує не дипломатів, а санітарів, не ультиматумів чи умов для переговорів, — а гамівної сорочки. А ще краще – шибениці після міжнародного трибуналу.
Але світ постмодерну, здається, неспроможний на такий варіант. Тоді все лягає на плечі України та її ЗСУ. І, вірю, ми впораємося з цією місією.
