Тут Зе! заявляв про нагнітання істерії Заходом.
А тут, щоб у Офісі зааплодували – і у Білому домі заявили, що більше не називають потенційне вторгнення РФ в Україну як неминуче.
Що ж взагалі сталося? Чому розганялося? Я думаю - з низки причин. "
Перша – об'єктивно-військова. Я називаю це "казус Шапошникова" — радянського маршала. Він свого часу написав книгу "Мозок армії".
Де вкинув військовим шаблонну тезу: «Мобілізація – це війна". Мовляв, якщо розпочалася мобілізація, війна неминуча.
Ця стратегічна парадигма обов'язкова для вивчення у всіх арміях світу, включаючи американську.
Байден не військовий.
Але військові йому повідомляють з погляду свого розуміння війни: Росія мобілізується та стягує війська.
Значить, бути війні.
Як кажуть на Кавказі: дістав кинджал – бий. Саме тому була така риторика. Бив на сполох генералітет.
Мобілізація – це не лише стягування військ, а й розгортання шпиталів, баз, пересувних заправних станцій, тимчасових складів, містечок для техніки. А потім підвезли солдатиків.
В результаті величезна кількість російських військовослужбовців зустрічали Новий рік у польових таборах, а не з сім'ями.
А армія, яка не воює, вона спивається, деградує, сиплеться. І це теж у штабах знають.
Тому якщо зібрали такий кулак – швидше за все, вдарять.
Але доктрину Шапошнікова змінила доктрина Путіна.
У трактуванні Путіна мобілізація – це не війна, мобілізація – це понти.
Він почав використовувати мобілізацію як тиск на Захід.
Путін вважає Захід слабким (не економічно, а ментально). Бо в Європі багато старичків, а не гарячої молоді. Їм би все, як учора. Щоб спокійно і тихо.
Думав, що Захід можна просто налякати, щоб той ухвалив вигідні рішення РФ, ультимативні вимоги щодо "гарантій безпеки".
Налякати еліти, суспільство. Але не вийшло.
Друга причина - фактор Афганістану. Де США обламалися. І майже одразу отримали виклик від Путіна, який стягнув війська до кордонів України.
Штатам треба було якось на це відповідати. І така відповідь вилилася у – "зараз Путін нападе".
Якщо це і було перебільшення урядів, а за ними і низки медіа, то лише для того, щоб свої еліти, суспільства настроїти відповідним чином.
Наголосити, що війна в Україні – це фактично війна у Європі.
Війна на кордонах ЄС та НАТО.
І якщо дати РФ поглинути Україну – це вдарить по всіх.
Отже США, зокрема після Афгану, не могли дозволити РФ вести себе в режимі талібану.
І на її понти відповіли нарощуванням інформаційного протистояння. Для початку.
Цього не зрозуміли у Зеленського. І Зеленський почав бикувати, що Захід перегинає, заявляючи, що війна практично неминуча.
Але, я вважаю, що дії США були абсолютно правильними.
Таке напруження пристрастей дало можливість Україні активно озброюватися.
Ми отримуємо зброю із США, Великої Британії, країн Балтії, Польщі, Чехії.
Плюс інформаційна атака "Путін точно о нападе" сприяла консолідації Західного світу.
І навіть ті країни, які дехто вважає лояльними до РФ – Угорщина, Німеччина – змушені були закликати Москву до деескалації.
Консолідація союзників на боці України відбулася.
Так, не така, як нам хотілося б.
Ніхто не заявляє, що надішле війська. І все ж таки ми бачимо консолідацію. І це – зовнішньополітична перемога, яку зараз Зеленський припише собі.
При тому, що він повівся в цій ситуації, неприпустимо погано.
Весь час пирхав, виступав проти такої інформаційної політики союзників. Говорив, що він більше розуміє ситуацію (тут у читача має бути ржач).
Ну, а нинішня зміна риторики з боку США пов'язана з тим, що вони дають можливість РФ піти з гордо піднятою головою.
Відступити, зберігши обличчя. Щоб усі зробили вигляд, що Росію почули. І що вона не обламалася. Росія гордо йде, ми сміємося в маски.
Вашингтон перепасовує м'яч Москві. Думаю, нам як мінімум до наступної зими, вдалося відстрочити ризики вторгнення. Але треба розуміти, що загроза нікуди не поділася.
Навіть якщо РФ відведе війська, швидше за все, залишаться шпиталі, заправки, склади з боєприпасами поряд із нашим кордоном.
А підвіз особового складу – справа недовга.
З таким сусідом спокійне життя нам не гарантоване. Отже, слід і надалі зміцнювати армію, внутрішню єдність і зв'язки з союзниками, розуміючи логіку їхніх дій та спільно протидіючи російській агресії.
Тільки у нашому Офісі президента з логікою не тойво.
