Але добре, що не тільки для нас, але й для американців.
І якщо це і ганьба для когось, то точно не для України. І важко на тлі такої картинки продавати, що ти став великим знову.
Але от що важливо для нас, так це те, як сильно зараз Європа підтримує Україну. І на рівні символів важливо. І в практичні площині, коли не дає Трампу тиснути на Україну так сильно, як йому би хотілось.
Але передусім про символи. Про символізм. Бо дуже часто в Україні чуються голоси, що Україна нікому не потрібна. Що Європі треба наші люди і наші землі. Що вони заганяють нас у борги. Що насправді Україну ніколи не візьмуть в ЄС. І купу іншого лайна, що так радо поширюють російські і проросійські джерела.
А правда в іншому. Правда у тому, що заради підтримки України абсолютно всі європейські лідери збираються разом. У серпні. У сезон відпусток. І три дні поспіль як мінімум присвячують виключно підтримці України. І безпрецедентною делегацією летять у Вашингтон. Бо, як відомо, гуртом і Трампа легше переконувати. Важко пригадати хоч один подібний приклад за останні десятки років.
А це означає, що Україна, війна Росії проти України – дуже важливі для Європи. Для провідних країн Європи. І що ЄС і його лідери не виходять із позиції «да нехай ця війна закінчиться хоч якось, а там подумаємо».
Так, звісно, вони виходять і із власних інтересів. Але в цьому ж і фішка. Що успішна Україна тепер в інтересах Європи. Не бідна провінція і буферна зона десь на східному кордоні заможної Європи. Зовсім ні. І так сильно вкладатися можна тільки в того, хто дійсно важливий для тебе. І це ще раз треба наголосоти – коли керівники провідних країн Європи, найспішніших і найзаможніших країн світу, збираються разом і витрачають три дні для того, щоб підтримати Україну – це дуже важливо. Причому вони всі мають інтерес мати добрі стосунки із США. Але не бояться ризикувати роздратувати Трампа. Йдуть на цей ризик заради підтримки України.
До речі, це також каже і про те, що європейські цінності – то не порожній слова. Вони дійсно існують.
Ми часто сміємось над Європою. Що дивно, коли бідний і хворий сміється над заможним і здоровим. Проте це факт. Часто кажемо, що на відміну від нас, Європа не готова. Не хоче. Забуваючи, що ми самі б на місці Європи так само проводжали б російські дрони лише поглядом, якби, наприклад, мали мир із Росією, а Путін вирішив напасти на Білорусь. Але зараз саме Європа є дорослим у кімнаті. І саме ЄС допомагає Україні триматись. І військова підтримка України, навіть на фоні відвалившихся США, цього року вже більша, ніж минулого. І Європа готова допомагати і далі. І саме Європу зараз ненавидять російські пропагандісти. Які починали цю війну із боротьби проти клятих англосаксів. І непомітно тепер кажуть, що Росія все життя дружила з американцями, а от ці європейці….
Зараз багато приводів для песимізму. І багато втоми. Але серед усього цього, на четвертий рік війни, ми бачимо картину підтримки України всіма провідними націями Європи. Лідери яких готові дзвонити в Київ і говорити залізним голосом, що реформи важливі, але так само поспішають на допомогу Україні при зовнішніх викликах. Захищаючи Україну як від зовнішньої агресії, так і від хронічних хвороб. І все це ми побачили протягом місяця. Що не може не радувати. Що не може не бути проявом того самого світла в кінці тунеля.
