Путіну немає сенсу зараз вплутуватись у чергову воєнну авантюру, — він загруз в українській "СВО", і перспектив виплутатися з цього капкану катма. Тому й звучать з усіх можливих та неможливих прасок "мирні ініціативи" Кремля, на які, до його розчарування, поки що не вважають за потрібне зважати у Києві…
Путін чудово розуміє, що Європа, коли прийде на те час, може упасти йому до ніг, як стигла груша. І що б там не казав Макрон, — маю на увазі його заклик запровадити в Україну європейський воєнний контингент, — голос француза потоне у какофонії "поміркованих" та "далекоглядних" шольців та й банально проросійських фіцо чи орбанів. Не кажучи вже про інфантильних на позір обивателів, які чомусь, — тоді, коли це потрібно Москві, — заводять посеред зими свої тракторці, аби продемонструвати "непохитність" у справі "захисту" вітчизняних ринків від українського збіжжя…
Та що там Макрон! Гляньмо, як запопадливо відреагував офіційний Берлін на вимогу, — зауважте, — путінської шістки Маргарити Симоньян розслідувати витік розмови двох офіцерів бундесверу про удар по Кримському мосту.
З якого б це дива предметом спеціального розслідування німецького оборонного відомства стали фантазії кремлівської пропагандистки. Але ж ні, — міністерські чиновники одразу ж взялися до справи, а невдовзі на "вкид" відреагував сам Олаф Шольц. Той, що зазвичай довго зважує і ялозить кожне слово про допомогу Україні, та настільки, що його прізвище надовго увійде в історію політики як мем для означення боягузства та вдаваної розсудливості.
Ось такого Шольца готові підтримувати прокремлівці з "Альтернативи для Німеччини". Депутат бундестагу від праворадикалів Рюдігер Лукассен сказав, що "Пісторіус (міністр оборони ФРН, - авт.) явно не тримає своє міністерство під контролем. З розмови також зрозуміло, що у питанні постачань Taurus він веде політику, що відрізняється від федерального канцлера".
Так, у Берліні пояснюють власну небувалу спритність тим, що дбають про безпеку і захищеність своїх секретів від цікавих російських вух. Бо ж Симоньян натякнула, — мовляв, інформацію про розмову двох бундесверівських агресорів їй злили "товариші у погонах" з того ж таки бундесверу. А Марія Захарова, — права рука і не завжди слухняний язик Лаврова, додала: "Німеччину не до кінця денацифікували...".
І нічого ж дивного: он Христо Грозєв більш ніж прозоро дає зрозуміти, що московською агентурою буквально нашпиговані європейські уряди, парламенти, активістські кола. До них додалися й російські "біженці", позірно утікачі від путінської мобілізації, а насправді — інфільтрований ефесбешний елемент. Пригадуєте натовпи "мігрантів" на кордоні Білорусі та Польщі з вишколеними координаторами?
Звісно, розслідувач зробив акцент і на Україні, пом’якшивши (якщо звісно тут годиться таке слово) риторику про наших колаборантів та зрадників тим, що тепер вони – патріоти далі нікуди. Насправді ж у словах Христо є чимала частка іронії, — з його язика ледь не зірвалося слівце "кидАли": мовляв, взяли гроші у ФСБ і забули про власні зобов’язання…
Зрештою, хіба стали одкровеннями для нас слова керівника Bellingcat? Звісно, ні.
Та повернімося до Путіна та викраденої ним Європи. Пристаркуватий диктатор знає, що таких відважних, як Макрон, там обмаль. Ну, збереться вкотре Європарламент, ухвалить пафосну резолюцію, і депутати з почуттям виконаного обов'язку, розбредуться по національних квартирах... Та й поведінка самого Емманюеля Макрона, який ще недавно сам зазирав у вічі ВВП, з надією зауважити там щось, крім трьох літер, також не є спонтанним жестом, радше демонстрацією національних амбіцій. Французу нічого втрачати, — третє президентство йому не світить, а ось перехопити лідерство на континенті з рук пихатої "ліверної ковбаси", - чому б і ні. Тим паче, що, як вважають у європейських столицях після відставки Бориса Джонсона, рано чи пізно Київ таки змушений буде піти на перемовини з агресором.
Чому я згадав імпульсивного британця? Та тому, що, подейкують, саме він відрадив наших героїчних героїв-перемовників у Стамбулі (квітень 2022 року) від підписання фатального для України документа, що якимось дивом знову виринув з інформаційного потоку буквально днями.
Не думаю, що редактори Wall Street Journal були настільки неуважними, і цей текст з’явився випадково. Рівно ж як не маю підстав не зважати на дивний візит нашого президента у краї, близькі до Оману. І на ще дивнішу заяву Зеленського з приводу Харкова…
Путін розуміє, що зараз, коли Штати лихоманить від виборчих пристрастей, а Європа, затамувавши подих, надалі вслухається у голос Москви, сповнений натяків на циркони, кинджали, ярси та пересвєти, — для нього вкотре відкрилося вікно Овертона. Він хотів би перемовин із Заходом про Україну без України, про фіксацію загарбаного і шанс на передишку. Про "замороження" розв'язаної ним же війни з опцією її негайного "розігріву" щойно складуться сприятливі для цього обставини. А викрадена ним Європа тільки аплодуватиме путінському "миру", наївно сподіваючись, що монстр вже напився крові.
Зрештою, поведінка Шольца та інших європейських лідерів вказує на те, що вони готові погодитися на "замороження" війни в Україні. Якщо розглядати заяву Макрона у такому контексті, то у випадку його реалізації (що навряд чи ймовірно, та все ж) виходимо на давно проговорений варіант "кореїзації" України. І це не тішить, бо свідчить лише про бажання Старого світу повернутися до звичного трибу життя, до статусу "викраденої" Москвою Європи, попри дамоклів меч агресії, що безумовно нікуди не зникне. До прикладу, вирине у Молдові, де невизнане Придністров'я та Гагаузія з усіх сил пнуться в обійми Росії.
Але Захід, видається, не здатен зазирати вперед бодай на 3-7 років. Тільки українці так не вважають. І, погодьтеся, мають на те вагомі підстави. Бо монстр живе поруч…
