А ще російського диктатора з’їдає передвиборча лихоманка. На тлі провалу "спеціальної воєнної операції" в Україні Путін взявся "облаштовувати" Росію.
І одним із першочергових завдань цей горе-господарник визначив для себе гарячкову "інтеграцію" захоплених шматків української землі до складу імперії.
Днями геополітичний гравець (Путін досі, надимаючи щоки, вважає себе таким) виклав на стіл з явно не оксамитовим сукном, карту про "демілітаризовану зону" між Україною та Росією. У Кремлі не знайшли іншої конструктивної ідеї, а просто взялися кроїти мапу за лекалами Корейського півострова. Там ось уже 70 років по 38-й паралелі проходить лінія розмежування між концтабором Кімів – КНДР – та Південною Кореєю. І, до слова, угоду про цю демілітаризовану зону підписував від імені сил ООН американський генерал Марк Вейн Кларк. Ну, бо лідери з обох сторін фронту були настільки непримиренними (особливо південнокорейський полководець генерал Чхве Док Сін), що їх годі було уявити за столом перемовин.
Я думаю, що якби дійшло до схожого в Україні, то ситуація б виглядала дзеркально. Але, на щастя, корейський варіант у нашій ситуації вже давно проговорений і відкинутий як недієвий та небезпечний. Бо всі чудово розуміють, що мати по сусідству путінську (чи навіть без нинішнього вождя) Росію – це погодитися на життя поблизу жерла вулкану…
Чого ж насправді хоче Путін? По суті – ескалації конфлікту з метою поглинання ще більших шматків України, прикривши це сумнівним флером "миротворчості". Кажучи про "демілітаризовану зону", кремлівський стратег, звісно, має намір облаштувати її коштом здобутих українських територій, причім просунутися при цьому вглиб жертви агресії, щоб зробити недосяжними для ударів помсти питомо російські регіони. Зокрема, як зауважили аналітики американського Інституту вивчення війни, Путін також хоче вдовольнити апетити крайніх радикалів і створити "буферну зону" між Харківською і Білгородською областями, щоб відсунути наші РСЗВ і артилерію від кордону з Білгородщиною.
Поквапливо записавши частково захоплені українські терени до конституції Росії на правах повних адміністративних одиниць, Путін перед березневими
виборами вдає, що вони не залишаться поза увагою Москви. В окупованих регіонах алярмово проводять "паспортизацію", туди переселяються належні "кадри", переглядаються
освітні програми. Тобто там творитимуть ілюзію виборів президента Росії, обставивши процес посиленою пропагандистською кампанією.
Але така "інтеграція" в турборежимі ставить додатковий хрест на ідеї "кореїзації" України, яка насправді виникла у кремлівських головах вже давненько.
У далекосхідному випадку маємо одну розділену обставинами – війною, світовими гравцями, та головно вибором систем, ідеологій, ціннісних кейсів— але одну країну. 38-ма паралель є символом трагедії нації, яка досі не завершила громадянську війну. У путінському варіанті "кореїзація" передбачає обов’язкову окупацію брутально загарбаних територій чужинцем, на яку українці ніколи не погодяться.
Як на мене, то насправді "демілітаризована зона" а ля Путін — це фікція, обман і шахрайство, на які Україні не слід вестися в жодному разі.
По-перше, сучасні види озброєнь, особливо далекої дії зводять нанівець будь-які поняття ДМЗ. Це таке собі бажання кремлівського старця показати Заходу "відомий жест, але тут дівчата...". Принаймні, так жартує Путін останнім часом, перебуваючи на паралельній "38-й паралелі".
По-друге, — це реінкарнація початкової мети "СВО" проти України: знищення нашої державності за будь-яку ціну та будь-яким шляхом. Про гримаси "кореїзації" по-путінськи висловився недавно і неадекват Медведєв, заявивши, що прокладання залізничного полотна від Іспанії до Львова свідчить, — не мало не багато, — про наміри повоєнного поділу України. Тут лінійна метафора: якщо реальні фашисти називають фашистами "антифа", значить, вони приховують власні наміри та настрої.
По-третє. Якщо українські безпілотники безперешкодно сягають Санкт-Петербурга, то чи може хтось навсправжки говорити про те, що в європейській частині Росії залишилися цілком безпечні зони? У всякому випадку, коментуючи путінські хворі ілюзії, секретар РНБО Олексій Данілов, зауважив: "Ця демілітаризована зона буде щонайменше до Москви, до Санкт-Петербурга, ми її обов’язково посунемо. Єдине, де вони там зможуть квакати, – це не ближче Урала. Повірте, так обов’язково буде".
По-четверте. Якщо російські ракети можуть уразити цілі не тільки в Україні, а, як засвідчує
досвід, поцілити в країни НАТО (Польщу, Румунію), то хто б повірив у якісь сміховинні фантазії "демілітаризованих зон"? Тим паче коли ідею таких зон пропонує агресор, що досі,
— після двох виснажливих та провальних років війни, — не вгамував свого мілітаристського бажання.
Речник Держдепу Метью Міллер влучно зауважив, що йому "важко зрозуміти, як демілітаризована зона між Росією та Україною буде реалізована. Важко мати демілітаризований осередок, коли російські війська продовжують діяти на українському боці кордону". За його словами, якби Росія дійсно хотіла продемонструвати зацікавленість у цьому, вона могла б почати з демілітаризації тих частин України, де зараз перебувають російські сили.
Я думаю, що ідея "демілітаризованої зони" вивітриться з путінських мізків, щойно у березні він отримає прогнозований результат на виборах. І знову забуде про невластивий йому образ "облаштовувача" російських земель. З диктаторів виходять погані господарі. З російських й поготів…
