У різдвяний вечір я вкотре переконався: моєю улюбленою батьківщиною нині керує абсолютно неадекватна людина.
Читаючи стрічку Facebook, я з гіркотою бачу також тисячі ошуканих пропагандою людей, які радіють і підтримують ці клоунські витівки. Саме на них — тих, хто взагалі не вміє тверезо мислити, аналізувати й робити правильні висновки — і розрахований цей дешевий цирк.
У той час як більша частина країни, затамувавши подих, молиться за мир, це «диво» під час привітання громадян надсилає побажання смерті опонентові, від якого цей самий мир багато в чому залежить.
Поки українці чекали Різдвяного чуда, Зеленський транслював Різдвяне прокляття.
Це така дивна підготовка до переговорів і можливої особистої зустрічі?
На Різдво — світле свято народження божественного життя, надії та спасіння — наш діяч опускається до рівня проклинаючої «чорноротой» баби.
У святий вечір він замість духовної підтримки на всю країну влаштував якийсь сатанинський ритуал. Так він розуміє заповіді Спасителя?!
Зрозуміло, що будь-який нормальний українець, і я в тому числі, був би радий такому розвитку подій, але навряд чи це вирішить наші проблеми. Вона не знаходиться тільки в одній людині. Ще, світобудова влаштована так: те, що ти посилаєш іншому, повертається до тебе самого. Просити Бога в цей день «відкритих небес» потрібно про мир, спасіння й припинення страждань, а не про смерть іншої людини, якою б жахливою вона не була.
Президент — це не блогер і не вуличний активіст.
Це офіційна особа, від слів якої залежать мільйони. Видаючи в ефір прокляття, він свідомо знищує можливості простору для маневру в діалозі.
Ти нам хоч обʼяви, або воюєш до останнього українця, або домовляєшся і рятуєш країну.
Зеленський обрав перший варіант, навіть не спитавши народ.
Україні зараз не потрібні й не допоможуть прокляття — потрібні мудрі та чіткі рішення.
Але, схоже, на Банковій запропонувати нічого, крім проклять, не залишилося. Інакше важко пояснити, чому в день, коли люди чекають слів надії, їм пропонують думки не про мир, а про смерть.
У політиці мова дана для того, щоб знаходити вихід, а не замуровувати єдині двері.
Такий підхід — це крах політика, шлях у глухий кут.
Коли лідер країни замінює різдвяну молитву побажанням смерті — це далеко від християнства і навіть не політика.
Це сумний діагноз йому та всім, хто підтримав це безумство. Так поводяться не ті, хто шукає вихід із важкої ситуації, а ті, кому потрібна нескінченна війна.
Історія знає чимало прикладів, коли національні лідери знаходили мужність приборкати гординю та ненависть заради порятунку своїх народів. У цьому й полягає суть державної мудрості: розуміти, що твоя головна мета — не ефектна образа ворога, а збереження життів твоїх громадян. Там, де великі політики минулого шукали формулу компромісу, наш президент шукає привід для примітивного хайпу серед розумово відсталих і підняття рейтингу.
Але політика — це не комедійне шоу, за яке ставлять вподобайки чи невдоволення.
У реальному світі за кожне таке прокляття, за кожну образу доводиться платити територіями й життями тих, хто не сидить як він у бункері й не мандрує закордонами.
Бажати смерті ворогові легко — на це багато розуму і сили не треба. Значно складніше й мужніше — знайти слова, які зупинять загибель твоїх солдатів та цивільних. Велич державного діяча вимірюється врятованими життями, а не гучністю його лайки.
Усе це робиться свідомо.
Коли маячить перспектива реального миру (хай навіть складного), Зеленський обирає тактику ескалації та показної хоробрості на чужій крові. Завів державу в кут, а зараз показує який він герой.
Це свідомий саботаж миру, спроба спровокувати путіна на чергову жорстку відповідь.
Це чіткий сигнал міжнародним посередникам (включно з Трампом і Ватиканом), що мир Зеленському не потрібен.
Він панічно боїться переговорів, бо в мирний час йому доведеться відповідати на багато незручних запитань.
Йому вигідніше кричати про агресію й вимагати чергові гроші, поки країна стікає кров’ю.
За його правління наша дипломатія опустилася нижче плінтуса.
У той момент, коли багато світових лідерів шукають способи зупинити кровопролиття, президент України топче їхні зусилля.
Це не «сміливість» — це істерика людини, готової спалити власну країну, аби зберегти владу, та не нести відповідальність за скоєне.
За його агонію при владі Україна щодня платить сотнями життів і тотальним руйнуванням економіки.
Занадто висока ціна за його набридлі спектаклі.
Думайте люди.
Боже, бережи Україну!
. . .
Ось і французи відреагували «Останній, хто бажав комусь смерті, з часів народження Христа, був цар Ірод»



















