Коли ви кажете про Арестовича, що він переконаний дугінець, мені здається, що говоримо про різних людей. Арестович - абсолютно еталонний зразок безпринципності й продажності. Переконань у нього навіть менше, ніж у Ківи, котрий, нагадаю, колись добровільно пішов у АТО і починав у Правому секторі.
Нинішня позиція Льошенькі - результат образи. Ще рік тому він був всенародним улюбленцем, мільйони заглядали йому в гланди й бабло текло рікою. Він був упевнений, що зможе завести в парламент власну фракцію і що Ренат Леонідович не замислиться, чи витягувати гаманець задля цього.
Сьогодні він випав із фокусу суспільної уваги, перспективи виглядають вкрай сумнівними і навіть місце рядового парламентаря з такими трендами йому не гарантоване.
Тому, він шукає електоральну нішу й перевіряє ефективність ризикованих месиджів. Звідси й пасаж про мир із московитами й спільний позов проти Заходу, котрий для багатьох із нас звучить як марення абсолютного неадеквата.
Треба сказати, що цей край політичного спектру є, наразі, дуже ризикований, адже подібні заяви під час війни цілком можуть завести за ґрати. Але він із того розряду балаболів, котрі «раді красноґо словца…»
До того ж, ображений на невдячних українців
