"Радянську владу люди любили, а вона відповідно любила людей" - Павло Бондаренко

"Радянську владу люди любили, а вона відповідно любила людей" - Павло Бондаренко

І поважала "трудову людину" Таке й зараз можна побачити у дописах адептів світлого радянського минулого. А одного разу якось адепт навіть в особистому повідомленні написав, що я - редиска й пишу наклепи на радянську владу.

Так от вам про "любов" і "повагу".

Наприкінці 50-х років минулого століття вирувало чергове "будівництво століття" - Карагандинського металургійного комбінату в місті Теміртау, яке пропаганда називала "Казхахстанською Магніткою".

Там працювало понад 25 тисяч отих "людей труда". Працювали у страшних умовах. Життя в наметах, прання одягу та миття - по великих святах. Не вистачало навіть питної води. Аж тут на будівництво прибула група будівельників - громадян Болгарії яким негайно було надано всі умови, яких було позбавлено радянських робітників.

Начальство пояснило "місцевим", що іноземних робітників не можна селити в наметовому містечку, а "місцеві" потерплять. І да - до послуг болгар була не лише питна вода в достатній кількості, але й квас та лимонад. Це довело "місцевих" до обурення, адже їм фактично напряму заявили, що вони люди другого сорту.

1 серпня 1959 року радянські робітники прийшли на сніданок, але їм наказали зачекати, доки не доїдять болгари. А "місцевим" залишиться те, що не доїли іноземці. Це викликало хвилю обурення. Будівельники відмовилися виходити на роботу і почали громити околиці.

Усе це жахливе життя робітників - через страшну любов і повагу комуністичних радянських бонз до своїх власного народу.

Стихійний бунт було придушено військами. Результат: 16 осіб убито безпосередньо та померло від вогнепальних пранень; 42 отримали різні терміни позбавлення волі аж до 15 років, ще 5 розстріляли за вироком суду.

До слова, болгар вивезли на батьківщину - виявилося, що без них можна було обійтися. А для "місцевих" зразу ж побудували житло та створили більш-менш прийнятні побутові умови - виявляється можна було, просто влада на "людях труда" економила.

І це не поодинокий випадок.

Найбільш відомий - "Новочеркаський розстріл" - повстання 1-2 червня 1962 року, викликане підвищенням цін на масло та м`ясо на 30% з практично одночасним зниженням розцінок на важку працю на 10% та підвищенням виробничих норм на 30%.

Коли почалися хвилювання, директор Новочеркаського електровозобудівного заводу Бориса Курочкіна, який цинічно кинув обуреним робітникам: "Немає грошей на пиріжки з м`ясом - їжте з лівером".

Війська розстріляли натовп. Результат - 24 убитих в т. ч. діти та понад 70 осіб лише за офіційними відомостями отримали важкі поранення.

Загалом за 30 років після закінчення Другої світової війни в СРСР зафіксовано 24 масових заворушення проти влади. У 11 випадках їх було розстріляно. Як результат 43 убитих, 166 поранених плюс сотні розстріляних та посаджених в "зони" за вироком судів. Але це лише верхівка айсбергу - офіційна інформація від радянської влади, якій вірити - себе не поважати.

Отака любов взаємна. Наче між Ромео і Джульєттою...

На фото: ось у таких наметах жили робітники в Тімертау. Аби ви розуміли, взимку середня температура повітря тут - 17 градусів нижче нуля, літо спектоне й засушливе.